Влітку цього року на Івано-Франківщині розгорілися баталії, кому мають належати храми Української Православної Церкви.

4 червня прихильники Української Греко-Католицької Церкви намагались увійти до храму Благовіщеня у місті Коломия. Тоді священники УГКЦ, які назвали себе військовими капеланами, заручившись підтримкою націоналістичних організацій та місцевих чиновників, спробували повернути собі храм, котрим користувались до приходу радянської влади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Коломиї встановили незаконність дій поліції та міськради щодо храму УПЦ і стягнули штаф

Вони назвали свої дії «Духовним майданом», способом боротьби з сепаратистськими настроями на Коломийщині. Через такі події, поліція і місцева влада вирішили опечатати храм, обмеживши доступ до споруди віруючим обох конфесій.

Однак, після кількох місяців затишшя, скандал розгорівся з новою силою. Тоді священики УГКЦ, незважаючи на заборону, потрапили до опечатаного храму і почали проводити там богослужіння. Водночас в селі Старий Гвіздець вірні УПЦ Київського Патріархату самотужки намагалися змінити підпорядкування церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Слід зазначити, що в ході сутичок між вірними обох конфесій постраждали люди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Глава УГКЦ закликав вірних, які захопили храм УПЦ у Коломиї, відмовитися від силового протистояння

Такі дії стали прикладом для сусіднього Городенківсткого району. Там місцеві священики УПЦ КП застосували ту ж практику зміни конфесійного підпорядкування. Спочатку в селі Рогиня було прийнято рішення про перехід православного храму під керівництво Київського Патріархату, а згодом у селі Острівець, те ж саме спробували здійснити місцеві прихильники УПЦ КП, щоправда, безуспішно.

Внаслідок таких дій у Городенківському районі Івано-Франківської області залишився лише один храм Української Православної Церкви, а Івано-Франківська єпархія УПЦ протягом кількох місяців втратила можливість звершувати богослужіння у трьох храмах.

Для порівняння, греко-католики мають у своєму підпорядкуванні 20 деканатів у Коломийсько-Чернівецькій єпархії. Одна сторона називає такі дії священиків УГКЦ та УПЦ Київського Патріархату рейдерським захопленням, інші, у свою чергу – добровільною зміною підданства.

Утім будь-які назви не відміняють наявності релігійного конфлікту в Івано-Франківській області, що псує імідж держави.

Спробуємо розібратись, чому у відносно невеликому регіоні за такий короткий термін часу стались такі масштабні міжконфесійні події. Погодьтесь, такий збіг обставин виглядає досить дивно, беручи до уваги відносний спокій в регіонах, де мають місце значно ворожіші настрої до УПЦ. Тому виникає закономірне питання: чи були це заздалегідь сплановані акції, хто їх в такому разі спланував, і чому?

В цьому аналізі будуть використовуватись лише факти, аналіз подій і їхні наслідки.

За понад 100 років до унії

Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці в місті Коломия – пам’ятка архітектури національного значення. Зведений ще в 1587-му році унікальний витвір гуцульського архітектурного мистецтва, зведений православними, один з небагатьох, що зберігся до наших днів. До приходу на землі Івано-Франківщини польського королівства, храмом Благовіщення користувались православні. З 1700 до 1946 року там служили греко-католики. З приходом радянської влади, церкву закрили, а згодом перетворили на музей писанкового розпису.

У 1990 році храм передали у користування релігійній громаді УПЦ. До подій влітку цього року тут молились вірні Української Православної Церкви. Слід зазначити, що саме храмове приміщення і його території належить державі. Утім прибічники Греко-Католицької Церкви вважають його одвічно своїм. На підтвердження своїх слів, один з ініціаторів «Духовного майдану» в Коломиї священик Микола Мединський надав редакції одному з інтернет-видань довідку з Центрального Державного історичного архіву України у місті Львів.

Там містяться наступні відомості: «…у місті Коломиї Станиславівської єпархії числиться греко-католицька церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Церква дерев’яна, збудована у 1587 році…».

Цей документ виглядає дещо дивно, оскільки не містить вихідного номеру, підпису і печатки, тому можна поставити під сумнів достовірність його походження. Крім того, його відомості виглядають неточними, здаються завідомо підробленими, адже на території Івано-Франківщини греко-католики з’явились лише через щонайменше 113 років після будівництва храму.

Отже, постає закономірне питання: чи може даний документ бути підставою вважати церкву Благовіщення греко-католицькою. З приводу заяв священиків УГКЦ в інтернет-ЗМІ, Івано-Франківська єпархія УПЦ вже висловила свою позицію.

Хто підтримав

Початок конфлікту навколо храму Благовіщення у Коломиї датований червнем 2017 року. Утім активна його фаза співпала в часі зі схожими подіями у інших селах регіону. Є кілька документів, що священики УГКЦ називають приводом до своїх дій. Один з них - рішенням Коломийської міськради восьмирічної давнини.

В документі йдеться про незадовільний стан храму - наслідкок неналежної експлуатації протягом останніх 20-ти років. Тут слід нагадати, що церква Благовіщення належать державі, а відтак, відповідно до законодавства України, кошти на утримання та ремонт мають виділятись з бюджету.

Водночас, статус пам’ятки національного значення покладає на місцеву владу обов’язок стежити за станом споруди, а також проводити поточний і капітальний ремонт. Відомо, що протягом 20 останніх років утримання церкви Благовіщення проводились коштом релігійної громади УПЦ.

Взяти участь в протистоянні вирішила місцева організація «Просвіта». Її діячі написали відкритого листа до міністерства культури України з проханням втрутитись. Активісти, як і священики УГКЦ, скаржились на доведення храму до аварійного стану і нарікали на неналежне ставлення до пам’ятки архітектури, звинувачуючи в цьому місцеву парафію УПЦ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Івано-Франківська єпархія УПЦ звернулася до керівництва держави та УГКЦ з приводу захопленого храму в Коломиї

«Вважаємо, що дана пам’ятка архітектури потребує негайного проведення реставраційно-консерваційних робіт, з метою збереження неоціненного скарбу національного значення…», - йшлось у листі до мінкульту.

«Просвіта» вимагала у міністра взяти на особистий контроль розгляд звернення, створити виїзну комісію, щоб дослідити стан храму і відзвітувати про виконану роботу. Утім у відомстві вирішили утриматись від втручання в конфлікт.

Зрештою, на адресу регулятора культурної спадщини посипались звинувачення у бездіяльності, а ініціатор «Духовного майдану» священик УГКЦ Микола Мединський назвав міністра Нищука «так званим патріотом».

Слід зауважити, що звернення «Просвіти» до мінкультури датоване червнем 2017-го року, коли біля храму Благовіщення починалась активна фаза протистояння. Невже початок конфлікту і документ, котрий, очевидно мав підсилити мотивацію переходу храму з-під юрисдикції УПЦ, просто збіг обставин?

Чудеса

За словами священика УГКЦ Миколи Мединського, за період протистояння в храмі Благовіщення почали відбуватися чудеса. Перше і найбільш сприятливе для активістів «Духовного майдану» трапилось 18 жовтня. Тоді представники УГКЦ невідомо як потрапили до зачиненого і опечатаного храму. Цей факт вони назвали чудом, бо ніяких печаток активісти не зривали, двері не ламали.

За їхніми словами, це зробили віруючі УПЦ, або Сам Господь, щоб показати на чиєму Він боці.

Слід зазначити, що біля самого входу до храму Благовіщення розбите наметове містечко активістів УГКЦ, які знаходяться на території парафії цілодобово. Тому малоймовірно, що віруючі УПЦ могли б проникнути до церкви непоміченим. Тому залишається два варіанти: або Господь дійсно допоміг Мединському з поплічниками зайти до храму, або священик говорить неправду.

На користь останнього твердження може свідчити інтерв’ю прихильників УГКЦ місцевому виданню. Тоді священики УГКЦ сказали, що свідомо зрізали замки і зайшли у храм.

Зрештою, чудеса на цьому не завершились. Через деякий час на стінах храму з’явились малюнки, котрі отець Микола Мединський назвав образами, що проявились самі.

Ікони, чомусь намальовані білою крейдою на сірому фоні поверх синіх стін храму. За словами священика, малюнки нерукотворні: «Туди неможливо дістатися без спеціальних приладь, а нічого такого в церкві й близько нема. Тому щось домальовувати ніхто б не зміг навіть чисто фізично», - заявив священик в одному зі своїх інтерв’ю.

Утім, прихожани храму УПЦ Благовіщення Богородиці розповідають про драбину в храмі, котрою користувались для витирання пилу на висоті. І якщо появу малюнків, схожих на ікони можна списати на фантазію активістів «Духовного майдану», то проникнення до опечатаного храму – це, щонайменше, адміністративне правопорушення, за яке винні особи мають понести відповідальність.

Тут варто зазначити, що напередодні проникнення до храму, суд визнав рішення місцевих органів влади опечатати храм, незаконними, закріпивши за релігійною громадою УПЦ право на проведення в церкві Благовіщення православних богослужінь. 

Беззаперечні докази

Після проникнення до церкви Благовіщення, представники УГКЦ знайшли, на їхню думку, беззаперечні докази зв’язків парафії УПЦ з сепаратистськими рухами на Коломийщині. Головним доказом став лист 2009-го року, в якому голова руської общини Івано-Франківська Олександр Волков звітував настоятелю Благовіщенського храму про статті на захист парафії УПЦ у місцевих ЗМІ.

Нагадаємо, саме тоді міська рада вирішила передати церкву обласному краєзнавчому музею в якості експоната. За рік до наведених подій Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ висловлювала претензії на користування церквою Благовіщення. Таким чином, назрівав конфлікт, схожий до нинішньої ситуації, коли храм став об’єктом міжконфесійної суперечки.

Матеріал вийшов у кількох виданнях. Утім, сам лист, знайдений в храмі і публікації, сприйнявся священиками УГКЦ, як пособництво сепаратизму, оскільки кілька газет на той час носили непопулярні сьогодні назви, як то «Русский Вестник» і «Комунист».

Таким чином, не пояснюючи суті, греко-католики використали зручну обкладинку для того, аби виправдати свої дії. 

Не впізнали служителі УГКЦ й картину Страшного Суду, на якій зображений Чорний ангел, котрий за словами Мединського «показує їхню внутрішню сутність», певно маючи на увазі прихожан храму УПЦ Благовіщення Богородиці.

Дивно, що віруючі люди не впізнали список картини Васнєцова з Володимирського Собору Києва. Утім апогеєм доказової бази священика УГКЦ, безперечно вважається «ікона голого Ющенка», котру активісти знайшли в церкві.

В Івано-Франківській єпархії УПЦ вже прокоментували цю знахідку. В офіційному коментарі пояснюється, що ця картина не є іконою, а лише ілюструє сцену зі Страшного Суду. 

Кому вигідно

Місцева влада обрала позицію мовчазної згоди. Міський голова Коломиї подав апеляцію на рішення суду, прийняте на користь парафії УПЦ, яке визнавало незаконним закриття храму і його опечатування.

І навіть у випадку, коли апеляційна інстанція залишить рішення без змін, віруючі УПЦ не зможуть потрапити до храму, бо його наразі використовують віруючі УГКЦ.

Активісти «Духовного майдану» стверджують, що кінцевою метою їхнього протесту є обмеження, або навіть і заборона діяльності УПЦ на території Коломийського району, а згодом і по всій Україні. 

Замість висновку

В процесі підготовки цього матеріалу, Міністерство культури України висловилось з приводу конфлікту в Коломийському районі. 

За словами Андрія Юраша, директора Департаменту у справах релігій та національностей Мінкультури, у випадку з ситуацією в селі Старий Гвіздець громада сама вирішила перевести храм у іншу юрисдикцію. Щоправда Юраш не зазначив, що це були збори жителів села, а не парафіяльні збори, що кардинально змінює ситуацію, адже релігійні переконання в такому випадку не враховувались, участь у зборах могли приймати навіть японські синтоїсти.

І дарма, що більшість тих, хто голосував за перехід, не відвідують церкву взагалі, а реальних прихожан навіть не запросили на збори.

Водночас ситуацію в Коломиї пан Юраш назвав складнішою. Виявляється долю храму Благовіщення теж вирішили передати УПЦ КП і якби не втрутились представники УГКЦ, так би і сталось.

Зрештою, Андрій Юраш закликав обласну державну адміністрацію втрутитись, аби вирішити питання релігійного протистояння у регіоні, а дії поліції і місцевої влади назвав правильними.

Слід зазначити, що врегулювання таких ситуацій покладається на місцеву, а не обласну владу. З приводу заяв Юраша на прес-конференції 21 листопада цього року, Івано-Франківська єпархія УПЦ направила до Мінкультури відповідні документи з вимогою спростувати тези, з якими воні не згодні. 

Наразі релігійний конфлікт на Івано-Франківщині залишається невирішеним.

Тарас Добролюбов - для "УНІАН-Релігії".

Читайте последние новости Украины и мира на канале УНИАН в Telegram