Фото: news.church.ua
9 грудня виповнюється 27 років від дня єпископської хіротонії Блаженнішого Митрополита Онуфрія.
До річниці архієрейської хіротонії Предстоятеля Української Православної Церкви Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ підготував підбірку думок Блаженнішого владики, висловлених ним у проповідях та інтерв’ю протягом року.
Нехай Господь допомагає нам, дорогі брати і сестри, пам’ятати про те, що молитва має велику силу і щоб ми молилися один за одного та жили в мирі. Бог дав нам це життя і поставив один поруч одного не для того, щоб ми чубилися, сварилися, ділили на землі те, що не ділиться. Але щоб ми терпіли, поважали та любили один одного.
Що станеться, якщо ми почнемо перебудовувати Церкву – одне міняти, інше скасовувати, третє додавати? У такому разі з Церкви вийде політклуб, людський інститут: він залишиться «церквою» тільки на словах. Як на мене, це ми не підходимо для Церкви, а не Церква – нам. Вона завжди була, є і буде Тілом Христовим, і у цьому Тілі все гармонійно, все правильно вибудовано. Якщо ми хочемо блага собі, якщо ми хочемо відновити в собі Божественну гармонію, то потрібно себе підлаштовувати під Церкву, а не навпаки. У Церкві Господь милостиво дає нам можливість користуватися в повноті тими благами, які ми отримали завдяки Його преславному Воскресінню.
Ми самі створюємо собі проблеми, і самі їх намагаємося вирішити. Але без Бога проблеми не вирішуються, а тільки множаться, – сказав Блаженніший владика і продовжив. – Якщо людина не знайде з Господом миру і буде шукати чого завгодно, але не Бога, то їй не допоможуть ані багатство, ані слава, ніщо інше, на що вона має надію
Коли людина себе довіряє Богу, то стає сильною і може робити все, що захоче… – продовжив він. – Проте, людина, яка ввірила себе Богу, рада і щаслива до нескінченності тільки тому, що знаходиться в руках Божих. Їй більше нічого не потрібно. Якщо вона просить щось у Бога, то тільки для блага ближнього – для його тілесних потреб і, головне, для його духовного спасіння. Така віра здобувається за допомогою молитви і посту.
Якщо людина пам’ятає про своє призначення, усвідомлює сутність теперішнього та майбутнього життя, то це оберігає її від багатьох гріхів і допомагає зберегти неушкодженим образ Божий в собі та йти вірним шляхом до Христа.
Ми в своєму житті іноді любимо похвалу. Якщо ми зробили добру справу, то хочемо щоб хтось хоча б сказав добре, молодець, який ти розумник, який ти добрий. Господь же вчить нас інакше: якщо зробив добру справу, то після неї піди і зверши таємну молитву Богу і подякуй Йому за те, що Він сподобив тебе бути знаряддям в Його руках для здійснення добра.
Гріх є духовною хворобою. Ця хвороба, як правило, породжує гординю, тому Господь дає людині ліки від гордості. Ось цими ліками, якими Господь лікує нашу гординю, є наші ближні, які часто роблять те, що нам не подобається. Якщо ми терпимо ближніх і дякуємо Богові за це, значить ми приймаємо ці ліки від Небесного Лікаря, зціляємося і стаємо здатними увійти в життя вічне. Якщо ні – то ми не можемо увійти в Царство Небесне.
Кожна людина має шанс стати святою. Для очищення своєї душі від пристрастей важливо робити щось невелике, але постійно. Іноді ми думаємо так: щоб очиститися, потрібно здійснити якийсь один великий подвиг. Наприклад, 40 днів нічого не їсти, зробити кілька тисяч поклонів, прочитати кількасот молитов. Узявши на себе величезне навантаження, ми незабаром впадаємо в такий розслаблений стан, що вже не робимо нічого. Тому важливо пам’ятати: очищення душі відбувається малими подвигами, ніким не поміченими, часто нікому не відомими. Насамперед – це внутрішня боротьба із собою.
Коли Бог буде судити нас, то не буде дивитись на наші сани, на наші облачення, а дивитиметься на наші справи, на те, як ми жили. Чи виконували заповіді Його.
Сьогодні непростий час, є правила життя, які узгоджуються з Законом Божим, але з ними вводиться й такі, що противні Богу. Якщо те, чим живе світ, узгоджується з заповідями Божими і відповідає їм, то це слід виконувати. Якщо ж навпаки, воно противно Богу – ми повинні від цього ухилятися. Якщо ми будемо так жити, то в на нас буде благодать Божа.
Спаситель сказав “Хто має заповіді Мої та їх зберігає, той любить Мене” (Ін. 14:21). Щоб показати свою любов до Бога ми повинні засвідчити це – не деклараціями і не заявами, а – власним життям. Виконуючи Божественні Закони, людина себе зв’язує і робить мертвою для спокус світу. Їй хочеться вкрасти, а заповідь каже: не кради. Хочеться когось зненавидіти, а Господь говорить не можна нікого ненавидіти, любіть ворогів ваших. Світ пропонує такій людині спокуси, а вона на них не реагує.
Людська справедлива помста помножує зло у два рази, терпіння зупиняє його, а любов знищує. Бог хоче, щоб ми любили Бога і один одного – у цьому краса життя, у цьому його велич і сила. І та людина, яка любить Бога і ближнього є благословенною в цьому земному житті й у вічності.
Нехай Господь допомагає нам, дорогі браття і сестри, жити в смиренні, бо смиренний розуміє правильно все, що в світі діється. Він ставить себе на правильне місце в цьому світі. Ми іноді боїмося, що це буде для нас погано. Ми думали, що кращі від усіх, а коли ми будемо думати, що ми гірші за всіх, то на нас нападе смуток, розпач… Ні! Коли людина себе правильно оцінює, то Бог любить таку людину і посилає їй розраду. Вона, вважаючи себе слабким, немічним, зміцнюється Божественною силою, яка робить її, можливо для нього самого не помітно, сильнішим тих, які вважають себе найміцнішими, розумними і сильними. Тому смирення не потрібно боятися, до нього себе потрібно привчати. Тому, що Господь сказав нам: “навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф., 11:29). Господь був лагідний і смиренний серцем, але Яким Він був сильним! Він воскрешав мертвих, ходив по воді, годував декількома хлібами тисячі людей, зціляв усілякі хвороби. Така сила прибуває там, де є смирення!
Головна помилка людини – в небажанні довіритися Богові. Тому, хто не шукає Господа, не допоможе ніщо – ні багатство, ні слава, ні гроші. Яскравий приклад – Іуда Іскаріотський: він зрадив Спасителя через пристрасть грошолюбства. Але, отримавши заповітний мішечок, щасливішим не став. Ось такий сумний урок: Іуда отримав срібники як неправедну винагороду – втратив сенс життя і повісився. Як бачимо, не скарби роблять людину щасливою, а Бог, Який є їх джерелом, як і самого життя.
Та людина, яка правильно розставляє пріоритети у своєму житті, чітко знає – Бог є понад усе. Якщо ми поставимо Батьківщину вище за Бога, то зробимо зло і своєму народу, і своїй Батьківщині. Добро йде не від Батьківщини до Бога, а від Бога до Батьківщини, і той народ, який шанує свого Творця, стає спроможним вмістити ті блага, які Господь йому посилає.