Православна Церква 10 вересня вшановує пам’ять Собору преподобних отців Києво-Печерських, які в Дальніх (Феодосієвих) печерах спочивають.
Про Дальні печери з моменту заснування і до цих днів, як жили тут монахи раніше і як проходить звичайний день у Феодосієвих печерах сьогодні. Як слідкують за мощами преподобних та чи не бояться ченці торкатися святинь. Які правила обов’язкові до виконання для благочестивих паломників і які категоричні заборони існують в Києво-Печерській Лаврі. Детально - у інтерв`ю news.church.ua розповів архімандрит Даміан (Радзіховський), блюститель Дальніх печер.
— Дальні печери були засновані преподобним Антонієм у той час, коли ігумен монастиря на Святій горі Афон, де преподобний подвизався, благословив його встановити і поширити монашество на Русі. Тут преподобний знайшов безлюдне місце, на той час ці території були за межами Києва, тут знайшов печери. Дослідники говорять, що на той момент печерні комплекси вже існували, зокрема, так звані Варяжські печери. Преподобний Антоній зайняв ці Варяжські печери і влаштував монашу келію, а пізніше власними руками викопав храм на честь Благовіщення Божої Матері, де звершував монаший подвиг, монаші труди, де підносив молитви. Згодом слава про нього дійшла до місцян, до киян і до людей, які жили в навколишніх поселеннях. До нього почали приходити за порадами, з проханнями про молитву, про зцілення. Деякі люди бажали залишитися разом із преподобним і допомагати йому в монашому подвизі — вони приймали постриг. Таким чином була заснована монаша громада.
Оскільки преподобний Антоній більше прагнув до усамітненого життя, то згодом він віддалився від Дальніх печер і знову викопав собі келію. Так були засновані Ближні печери. А в Дальніх печерах він поставив ігуменом преподобного Феодосія.
Тому в історичних джерелах Дальні печери ще називають Феодосієвими печерами, адже першим ігуменом у новоствореному монастирі був саме прп. Феодосій.
Зрозуміло, що з часом, трудами братії, які приходили сюди подвизатися, печери розширювалися, кожного століття виникали нові відгалуження. Перші кілька десятиліть братія монастиря, разом із прп. Антонієм і прп. Феодосієм, жили у самих печерах. Якщо хтось із монахів преставлявся, тобто помирав, то їх погрібали у цих печерах.
Ще пізніше печери збільшились і кількісно — приходило все більше новоначальних послушників, які прагнули монашого спасіння і ставали ченцями. Так з’явилася необхідність будувати наземні споруди для монахів. А в печерах залишилося місце погребіння братії.
Коли прп. Антоній засновував тут монастир, він привніс, звичайно, певні устави і традиції Святої гори Афон, бо був пострижеником Афону. Зокрема братію погрібали у стінах печер, вкладали в так звані локули — ніші, які закривали каменем. Через певний період часу локули відкривали: якщо були явлені нетлінні мощі чи певні знамення, що той чи інший насельник заслужив перед Богом високу довіру за своє святе монаше життя, то місце погребіння закривали табличкою з коротким описом про святого. Лише в часи святителя Петра Могили нетлінні мощі стали доставати і класти у спеціальні гробниці.
— Яку роль у духовному житті ченців Лаври та сучасних християн відіграють преподобний Феодосій та святі Києво-Печерські?
— Прп. Феодосій для братії монастиря, для паломників, для вірян, які приходять до Києво-Печерської Лаври, в першу чергу є прикладом для наслідування — наслідування того, яким чином слід встановлювати взаємини з Богом, щоб досягнути спасіння в житті вічному.
З житія прп. Феодосія ми знаємо, що він власним прикладом демонстрував, яким чином потрібно нести свій монаший послух.
Він завжди трудився разом із братією, ніяким чином себе не виділяв, навіть більше за інших брав на себе монаших подвигів, трудів, не дивлячись на те, що був поставлений очільником над братією.
— Назвіть основні правила благочестивого відвідання святих печер. Чи потрібно якось готуватися? Як і про що варто молитися святим?
— Кожна наша життєва ситуація потребує певного «дрес-коду». Зрозуміло, що ми не прийдемо на чийсь День народження в ресторан у спортивному костюмі, у спортзал ми не прийдемо у вечірньому платті чи смокінгу. Відповідно, якщо ви плануєте відвідати ту чи іншу святиню, не важливо, чи це Дальні печери, чи це якийсь храм, маєте розуміти: святість, якою наповнені храми, монастирі, печери, потребує не тільки внутрішнього благоговіння, але й зовнішнього. Звичайно, не потрібно кидатися в крайнощі. Але бажано старатися пристойно одягатися.
Також потрібно не просто прийти в печери і ходити ними, розглядаючи якісь «цікавинки». Потрібно попросити в молитві у преподобних допомоги та подякувати за ті добрі речі і справи, що є в нашому житті. У всіх нас є життєві негаразди, біди, але ми повинні не забувати дякувати Богу і за те, що в нас усе добре, наприклад, сьогодні, і ніяких проблем немає.
Дуже цікаво перед відвідинами печер перечитати Києво-Печерський патерик, де у стислій формі описуються житія тих чи інших преподобних, які досягли своєї святості у стінах Києво-Печерської Лаври. Зокрема, про прп. Іпатія, який був цілителем, про прп. Феодосія і прп. Антонія, основоположників монашого життя, і про багатьох інших.
Ці житія святих будуть повчальним матеріалом для кожної людини, яка намагається налагодити свої взаємини з Богом або яка робить тільки перші кроки для свого воцерковлення.
— Можливо, варто дізнатися про житіє кожного святого хоча б для того, щоб знати, про що просити молитовної підтримки?
— Ми повинні розуміти, що людина є істотою матеріальною — вона не може осягнути зовнішній світ без матеріальних речей. Тому для людини часто буває легше зрозуміти і налагодити взаємини з Церквою, зі святими деяким спрощенням: цей святий допомагає таким чином, а цей святий допомагає іншим чином. Насправді це не так!
Святий досяг своєї святості перед Богом, тому має дерзновіння просити в Нього за будь-яку життєву проблему. Неважливо, чи святий — цілитель, чи святий — прозорливий, чи святий — посник. Коли ми читаємо надписи над гробницями тих чи інших святих, наприклад: «Преподобний Іпатій, цілитель Києво-Печерський», «Преподобний Пимен, посник Києво-Печерський», — то ми повинні розуміти, що так коротенько пояснюється, який найбільший подвиг здійснив святий. Якщо прп. Іпатій, цілитель за своє життя досягнув дару зцілювати, то це не означає, що він не може допомогти людині в якихось інших потребах. Так само не значить, що прп. Пимен, посник своїм чудодійним заступництвом не зможе допомогти в якійсь хворобі.
Потрібно старатися шанувати пам’ять усіх святих, яких канонізувала Церква, і звертатися в молитвах до всіх преподобних. Не обов’язково прив’язуватися до конкретного святого.
Разом із тим, слід згадати про таке поняття, як «місцевошановані святі». Зрозуміло, що оскільки ми живемо в Києві, в Україні, то для нас є ближчими історично, ментально ті святі, як подвизалися саме на українських землях. Відповідно ми більше читаємо, молимося тим святим, вклонитися мощам яких можемо. Хоча так само ми просимо допомоги у свт. Миколая, який не був тут прославлений, але він все одно допомагає всім людям, які звертаються до нього з вірою і просять про допомогу.
— Чого не варто робити, відвідуючи печери?
— Категорично не можна робити того, що є наругою над святістю, над святим місцем. Навіть якщо людина є нецерковною і взагалі невіруючою, вона має бути елементарно вихованою і розуміти, що це місце є святинею для десятків тисяч людей, які постійно приходять сюди для того, щоб помолитися, щоб відкрити свою душу для Бога і преподобних. Зрозуміло, що потрібно хоча б пристойно себе поводити в печерах: не сміятися, не ламати, не крушити, не бити, не розпивати алкогольні напої і так далі.
Тобто слід дотримуватися правил елементарного виховання.
— Розкажіть, будь ласка, як проходить день у печерах.
— День у печерах проходить у залежності від монастирського графіку, себто від того, в який день у лаврських печерах звершуються богослужіння. Оскільки ми служимо і в Дальніх, і в Ближніх печерах, то існує почергове звершення Божественних літургій. Один тиждень служаться Літургії в Ближніх печерах, наступний тиждень — у Дальніх печерах.
Наприклад, цей тиждень Божественні літургії звершуються в Дальніх печерах. Тоді насельники монастиря, які несуть послух у печерах, відкривають Дальні печери о пів на п’яту ранку. Раніше за всіх приходить черговий священик, готує все до богослужіння, звершує Проскомідію. Потім підтягуються богомольці, які власне приходять помолитися. Після Літургії печери залишаються відкритими протягом дня. А вже о пів на п’яту вечора печери закриваються, оскільки потрібно навести лад після паломників. Потім братія, яка чергує і трудиться у печерах, відвідують вечірнє богослужіння. Після насельники йдуть на трапезу і відпочивати, щоб наступного дня знову відкрити печери о пів на п’яту ранку.
Якщо богослужіння не звершуються цього тижня в Дальніх печерах, то їх відкривають о 8-й ранку. Так зроблено для того, щоб паломники та парафіяни Києво-Печерської Лаври після ранньої Літургії, яка завершується приблизно о 8-й годині ранку, змогли прикластися до мощей преподобних. Але закриваються печери, як звичайно, о пів на п’яту вечора.
— Чи є якась особлива «процедура» догляду за святими мощами преподобних?
— У залежності від богослужбового кола Православної Церкви ми перевдягаємо преподобних в облачення того чи іншого кольору. На період Великого посту преподобних перевдягають у фіолетове чи чорне облачення, на Пасхальний період — у червоне, після Пасхального періоду, перед святом Трійці — у зелене облачення, в якому преподобні залишаються до наступного Великого посту. Оскільки зелений колір не тільки символічно відображає свято Святої Трійці, але й «належить» святим ченцям, які прославлені у чинні преподобних.
Один раз на рік, зазвичай, у червні, у Петрів піст, мощі преподобних переносяться у приміщення (простонародна назва — «мощесушилка»).
Самі мощі ми не просушуємо, вони залишаються в раках, просушуємо лише облачення, оскільки у печерах є певна вологість, тому виникає така необхідність.
Звичайно, щодня ми протираємо раки, стараємося слідкувати за порядком. Якщо той чи інший паломник щось зачіпив чи зламав, одразу реставруємо.
— Не страшно торкатися таких святинь?
— Насправді я б назвав це не словом «страх», а словом «благоговіння». Тому що доторкнутися до святості ніколи не страшно, завжди у серці виникає благоговіння.
Переоблачання преподобних — це не просто черговим чином перевдягнути, це особливий момент, який відбувається з молитвою. Монах читає Акафіст, Псалтир, звершується молебень, а по закінченні процедури переоблачення служиться подячний молебень преподобним.
Завжди у цей надзвичайний час лунає молитва.
Страху не буває, буває лише благоговіння з розумінням того, що, по-перше, ти торкаєшся святості, по-друге, ти торкаєшся історії, торкаєшся тіл тих людей, життю яких хотілося б наслідувати.
— Як варто провести день вшанування пам’яті преподобних Печерських, що в Дальніх Печерах спочивають?
— Цей день потрібно проводити так само, як і будь-який день, котрий освячено пам’яттю того чи іншого святого чи тієї чи іншої Євангельської події.
Бажано, по можливості, відвідати богослужіння, посповідатися і причаститися Святих Христових Таїн.
Також важливо старатися провести цей день у благоговінні й у допомозі іншим людям якимось добрими справами, наслідуючи в цьому преподобних Печерських, які ніколи не відмовляли в допомозі, навіть після свого преставлення. Люди постійно йдуть до преподобних із молитвами і проханнями, і постійно отримують від них допомогу.