17 серпня відбулася інтронізація новообраного Предстоятеля УПЦ.
Наступного дня після такої знаменної події в житті Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій дав інтерв’ю офіційному виданню Української Православної Церкви “Церковній православній газеті”.
Ваше Блаженство, розкажіть, будь ласка, про завдання, що стоять нині перед Українською Православною Церквою.
За всіх часів першочергове завдання Церкви — допомогти людині очиститися від гріха й примиритися з Богом. Примиряти наших співгромадян з Богом — сьогодні найважливіше завдання Української Православної Церкви.
Друге, на що ми повинні звернути увагу, — соціальне служіння Церкви. У цьому напрямі Церква знаходить спільну сферу співпраці з усіма прошарками суспільства — з державними структурами, з комерційними та соціальними організаціями та ін. І це служіння нас зближує. Милосердя до стражденних і знедолених, незалежно від їхньої національності та соціального становища — один із головних напрямів служіння Церкви. Наше милосердя має виявлятися у вигляді молитви, співчуття, розради, якщо необхідно — надання матеріальної допомоги, а також у захисті тих, кого ображають.
Головне служіння — все-таки молитва…
За допомогою молитви Церква вирішує майже всі свої питання.
Що потрібно змінити в нашому суспільстві, аби в ньому зникли чи хоча б зменшилися ненависть і напруження?
Треба викорінювати гріх, який робить людину агресивною, злою, здатною на найнегативніші вчинки.
А що в цьому контексті має робити Церква?
Ми сповіщаємо і нагадуємо людям про те, як Господь вчить нас поводитися за таких життєвих обставин. І не тільки нагадуємо, але й молимося про людей, якщо вони самі не можуть звільнитися від гріховного тягаря, щоб, за молитвами Церкви, Господь допоміг їм зростати духовно, щоб війна була припинена насамперед у серці людини, бо саме звідти починаються всі біди. Якщо людина не має миру з Богом, вона не має миру із самою собою, не має миру з людьми — звідси починається ворожнеча. Спочатку — ворожнеча проти власної совісті, потім ненависть до тих, хто нас оточує, а потім — війна. Війна — це сумний плід крайньої внутрішньої зіпсутості людини.
Владико, у недавньому інтерв’ю Ви сказали, що одна з функцій Церкви — бути посередником між державою та суспільством. Яка специфіка такої посередницької функції?
Церква завжди захищала й захищає ті верстви населення, які страждають від свавілля та злиднів. Вона нагадує державі про їхнє існування. Можливо, через заклопотаність або з якихось інших причин чиновники не все помічають, не на все звертають увагу, й Церква нагадує, що є такі люди, яким потрібно допомогти.
Більшість наших громадян хрещені ще в дитинстві. Однак регулярно ходять у храм, сповідаються, причащаються порівняно невеликий відсоток хрещених. У чому наша недоробка, що необхідно змінити?
Аби підвищити духовний рівень наших парафіян, треба підвищити рівень кожного з нас — служителів Церкви. Якщо цього не буде, нам стане важко щось змінити. Вчитель низького рангу ніколи не зможе виховати учня високого рангу. Щоб поліпшити духовний стан суспільства, потрібно поліпшити наш власний духовний стан.
Преподобний Серафим Саровський сказав: «Здобудь дух мирний, і біля тебе спасуться тисячі». Ти сам по-справжньому примирися з Богом і можеш нічого не казати — тисячі навколо тебе знайдуть умиротворення та спасіння.
Чи може Церква сприяти припиненню конфлікту, наприклад, діалогом із владою або із суспільством?
Церква сама по собі не веде такий діалог, тому що не бере участі в цьому конфлікті. Вона тільки закликає протиборчі сторони до діалогу, щоб вони сіли за стіл переговорів і знайшли рішення, як припинити кровопролиття.
Чи допомагає Церква біженцям зі сходу країни?
Ми відправили майже 150 тонн гуманітарного вантажу в постраждалі райони Донбасу, зібрали близько мільйона гривень пожертвувань для матеріальної допомоги, надаємо прихисток біженцям при храмах і монастирях.
У Святогірській Лаврі знайшли тимчасовий дах близько 400 біженців, з них — 200 дітей. В обителі щодня годують по 10 тисяч чоловік, які приходять із міста, де все зруйновано, відсутнє постачання, немає їжі та предметів першої необхідності.
Багато біженців ми прийняли в Дніпропетровській області.
Чи функціонують єпархіальні управління в Донецьку та Луганську?
Так, функціонують. Ситуація в Луганську складніша, ніж у Донецьку. Луганський єпископ не може туди дістатися — зруйновано шляхи сполучення, висаджено в повітря мости. Донецьке управління працює, хоча сьогодні невідомо достеменно, в якому приміщенні воно перебуває, оскільки все щодня змінюється. Однак і там, і в Слов’янську, і в інших «гарячих точках» є єпископи, і вони несуть місію служіння, перебуваючи разом зі своєю паствою.
Владико, Ви вже 24 роки несете єпископський послух у Церкві. Напевно, багато часу й сил забирає адміністративна діяльність. Спираючись на власний досвід, порадьте мирянам, обтяженим різними обов’язками, де брати сили, час для молитви, для духовного життя?
Людина повинна сама виділяти час для свого духовного становлення, за неї цього ніхто не зробить. Духовне відновлення відбувається у храмі та в особистій молитві. Треба знаходити час для відвідування храму: переглянути свій режим, змінити звички, від чогось зайвого відмовитися. Людину відновлює благодать Божа. Вона дається, коли людина приходить у храм на спільну молитву або усамітнюється в домашній, особистій молитві.
Які головні якості повинен мати архіпастир?
Загальновідомо, що це мають бути жива віра, засвідчена справами, терпіння, страх Божий, смирення і покірливість. А до цього вже додається й мудрість. Якщо людина виявляє і примножує ці чесноти, то Господь збільшує й мудрість.
А які риси Ви цінуєте в людях?
Віру і страх Божий. Якщо людина має це в собі, значить у неї є великий потенціал для того, щоб духовно вдосконалюватися. Якщо цього нема, то з такою людиною дуже складно працювати і складно допомогти їй у духовному розвитку.
Блаженніший митрополит Володимир писав про важливість таких категорій, як свобода і соборність у Церкві. Як треба розуміти ці категорії?
Свобода означає відсутність гріха, тобто звільнення від гріха. Якщо людина звільнилася від гріха, то вона по-справжньому вільна. Якщо ж ні, то вона не може бути вільною. У Церкві свобода обмежується Божественним законом. Є закон, який визначає те, що людині корисно і що шкідливо. Ось у рамках цих заповідей і полягає нормальна свобода людини. Якщо людина не виходить за ці рамки, то вона звільняється духовно.
Коли у людині переважає одноосібність, то вона уявляє себе великою і неповторною. А соборність спонукає людей поважати одне одного, коритися одне одному. А за смирення Господь дає людині розуміння істини й допомагає їй.
На Соборі єпископів Ви ініціювали створення стипендії імені Блаженнішого митрополита Володимира. Що це за стипендія й хто її може одержати?
Це стипендія для найкращих студентів академії та вихованців семінарії. Блаженніший митрополит Володимир знаходив можливості заохочувати таких студентів. Ми теж шукатимемо якісь джерела, щоб ця традиція продовжувалася.
Владико, іноді Церква стає об’єктом зовнішнього тиску і нападок. Як Церкві гідно здійснювати спасительну місію за таких обставин?
Ми повинні звернути увагу на своє основне служіння, зробити все можливе, щоб люди знали й розуміли думку Церкви. Від людського поговору не запнешся пеленою: неможливо відгородитися від скорбот, ганьби, дорікань, та й не варто цього робити. У нас приклад — Сам Спаситель, Єдиний Безгрішний. І на Нього зводили неправдиві обвинувачення, що Він їсть і п’є з грішниками. Але Господь терпів це. «Мене гнали — і вас гнатимуть», «Мене ображали — і вас ображатимуть». Такий шлях Церкви. Духовно не досвідчені люди, які слухають темних духів, завжди були тими джерелами, звідки виникали неправда, ганьблення й образа Церкви.
Для нас головне — виконувати свою місію. Ми повинні думати про те, як нас Бог судитиме, а що люди кажуть — хто хвалить, хто ганьбить — це вже справа людська.
Як за таких обставин навчитися любити?
Якщо є певний рівень духовного вдосконалення, то людина перестає ображатися на кривдника. Якщо цього нема, то вона починає ображатися й шукає шляху, щоб помститися.
Що б Ви побажали читачам «Церковної православної газети» й Вашій пастві в ці складні і трагічні дні?
Бажаю вам терпіння, щоб ми терпіли одне одного такими, які ми є; щоб кожний знаходив час для молитви, тому що в молитві людина очищається і звільняється від гріха й у ній же духовно вдосконалюється; усім — здоров’я та Божого благословення.
Бесіду вів протоієрей Владислав Софійчук, головний редактор «Церковної православної газети»
