Вторник,
24 октября 2017
Наши сообщества

Афганское братство учит: каждый должен выполнить свой долг до конца - настоятель Афганского храма (укр.)

15 лютого, у свято Стрітення Господа нашого Іісуса Христа, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив Божественну літургію в столичному Свято-Воскресенському храмі пам’яті ветеранам Афганістану.
15 лютого 2016 року Митрополит Онуфрій звершив Божественну літургію в Свято-Воскресенському храмі пам’яті ветеранам Афганістану.

Напередодні 27-ї річниці виведення військ з Афганістану настоятель Свято-Воскресенського храму пам’яті загиблим та ветеранам Афганістану протоієрей Сергій Ющик розповів Центру інформації Української Православної Церкви про те, як Церква допомагає афганському братству і про життя парафіян.

Річниця виведення військ з Афганістану: що значить ця дата для Ваших прихожан?

Свято Стрітення і день виводу військ з Афганістану - особливий день для нашого храму. Разом з українською спілкою ветеранів Афганістану ми вважаємо наш храм і меморіал всім жертвам Афганської війни - єдиним меморіальним комплексом. У храмі щодня ми молимося, звершуємо панахиду і заупокійну літію в пам’ять загиблих воїнів.

Сьогодні наша молитва і наше переживання не тільки за тих воїнів, які загинули в Афганістані. Після Афганської війни виявилось, що жертв набагато більше, ніж під час самої війни. Від отриманих поранень, від хвороб, від різних проблем, які траплялися у житті, померло багато солдат. Ми молимося за всіх, хто був на тій війні, хто входить в афганське братство, але, на жаль, до цього моменту не дожив.

У день виводу військ з Афганістану, 15 лютого, і в інші пам’ятні дати, афганське братство збирається біля пам’ятника, одягнувши військову форму, ордени. Вони збираються аби покласти квіти в пам’ять загиблим побратимам. Цікаво спостерігати з якою радістю і теплотою наші воїни щорічно зустрічають один одного, адже кожен розуміє, що літа ідуть і ніхто не знає, чи прийде наступного року до цього пам’ятника.

Чим сьогодні займається афганське братство?

Сучасність породила і нові обставини. Дуже багато учасників тієї війни нині захищають цілісність України, кордони України. Ті члени афганського братства, які не мають фізичної змоги допомогти в бойових діях своїм побратимам, займаються активною волонтерською діяльністю. Афганське братство долучається до життя сучасної України.

З радістю, або з болем у серці, вони приходять у наш храм, і ми разом звершуємо молитву. Один наш парафіянин не повернувся з бою в Луганській області. Через рік після його загибелі, у 2015 році, на День незалежності України, його назвали Героєм України.

Багато хто порівнює афганський синдром із сучасним так званим "східним синдромом". Що робить Церква для допомоги таким військовим?

Ми маємо розуміти, що війна це не є закономірність історії, це не є закономірність розвитку цивілізації. Війна – це аномалія існування людства. Господь створив людину не для того, щоб вона воювала, не для того, щоб проливала кров.

Але якщо війна сталася і людина отримала досвід перебування на війні, то я вважаю, що ветеран, який був на війні, необхідний мирному середовищу, перш за все для того, щоб протрезвляти своїх сучасників. Бо завдяки кінематографу, завдяки популярній літературі, війна отримала романтичний окрас. І ветеран, який побував у бою, вкрай необхідний для того, щоб отрезвляти людину і казати, що нічого красивого у війні немає. У

наш храм приходять люди, які мають постафганский синдром, і приходять ті, які мають вже сучасний синдром. Вони приходять помолитися. Їх можна побачити у храмі. Ми з великою пошаною ставимося до солдат, військових, ветеранів, учасників бойових дій. У храмі ми намагаємося усім приділити увагу, щоб розділити радість, чи біль, смуток, молитву. Двері храму завжди відкриті.

Які просвітницькі заходи до річниці виведення військ з Афганістану проводяться у стінах Київської духовної академії і семінарії?

Київська духовна академія і семінарія живе спрагою миру. Це бажання миру, молитва за мир, стремління до порозуміння. Цим духом сповнені студенти і викладачі нашого навчального закладу. КДАіС об’єднує наразі всі регіони України. Не зважаючи на те, що ми говоримо різними мовами, ми єдині – тому що ми єдині в вірі.

Ми намагаємося донести молодим серцям найголовніший посил: примирення може бути тільки в Бозі. Згадується випадок з мого особистого життя. Рік тому я перебував у Донецьку, де допомагав звільняти наших полонених хлопців. В одному православному храмі Донецька ми декілька годин переховувалися з одним із полонених українських солдатів.

Ми чекали автомобіль, щоб його евакуювати. І в цей час в храм зайшов чоловік, який співчував бойовикам. Більше години точилася розмова між цим місцевим жителем і солдатом, який на той момент вже був декілька місяців у полоні. Розмова закінчилася тим, що ми купили свічки і всі разом - один із Заходу, один зі Сходу, один із Центра України - пішли молитися за мир в Україні.

Київська духовна школа живе тим, що на основі Слова Божого про мир, ми наважуємося просити у Бога миру для нашого суспільства.

Розкажіть про особливості поминальних заходів в Українській Православній Церкви, які у день 27-ї річниці виведення військ з Афганістану відбудуться в Україні.

Є розпорядження Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія 15 лютого звершувати поминальні молебні.

Київська духовна академія і семінарія бере участь у офіційних заходах вшанування пам’яті загиблих солдатів.

Із року в рік я повторюю, що, на жаль, історики і публіцисти породили фразу, що це "була не наша війна" і 27 років тим хлопцям, які виконували свій обов’язок говорили, що "це була не їхня війна". Це дуже сильно на них психологічно впливало. На одному з пам'ятників, які були збудовані воїнам-афганцям, написано "Тим, хто виконав свій обов'язок до кінця".

Нехай політики і історики дискутують про те, чи правильна то була війна, чи ні; була вона геополітична, або мікрополітична… Афганське братство було народжене, на жаль, в окопах під зливом куль, і воно збереглося до нині. Сьогодні ці зранені тіла і розболені душі, потребують особливої допомоги і опіки.

Перш за все, опіки соціальної і опіки духовно-моральної. Оскільки ветеран – це та людина, яка може сказати, що війна – це не романтика. Якщо є можливість прикласти зусилля, щоб війни не було - дипломатичні шляхи, економічні шляхи, шляхи перемовин, - необхідно прикласти ці зусилля, щоб кров не проливалася.

З іншого боку, якщо історія дала війну, то саме афганське братство вчить, що кожен повинен виконати свій обов’язок до кінця. Вони свій обов’язок виконали. І сьогодні продовжують виконувати свій обов’язок волонтерською роботою та своєю громадянською позицією.

Центр інформації УПЦ - для "Факти" ICTV

Читайте о самых важных и интересных событиях в УНИАН Telegram и Viber
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter

Нравится ли Вам новый сайт?
Оставьте свое мнение