Сьогодні, 9 серпня — день пам’яті святого великомученика і цілителя Пантелеімона. Про що має бути молитва хворого і коли звертатися до лікаря, чи можна сьогодні поєднувати служіння священика і лікаря, і чому лікарі і пацієнти однаково потребують молитви. Про це та інше священнослужитель і медик за фахом — архімандрит Феодосій (Марченко), клірик храму Різдва Богородиці в Києво-Печерській Лаврі та викладач Київської духовної академії і семінарії, в інтерв’ю Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ.
Хвороба — це не просто проблема тіла і навіть душі, а проблема цілісності природи людини з точки зору спасіння
— У день пам’яті св. вмч. Пантелеімона в усіх храмах і монастирях УПЦ лунатиме молитва за лікарів і хворих. Ми постійно чуємо, що хвороби і скорботи за гріхи наші, однак усі в першу чергу йдемо до лікаря за пігулкою. Про що саме має бути наша молитва, якщо ми — хворі? І коли ж все-таки слід йти до лікаря?
— Для того, щоб спробувати відповісти на це питання, потрібно, в першу чергу, звернутися до сторінок Священного Писання, в якому розповідається про все: про лікарів, пацієнтів, пігулки, про люблячого Бога та стражденну людину. Сам Бог, Господь наш Іісус Христос, виступає в ролі лікаря в переважній більшості євангельських оповідань. І саме приклад такої допомоги Лікаря з великої букви значно розширює уявлення про хворобу як таку. Що хвороба це не просто проблема людського тіла і навіть душі, а це проблема цілісності всієї природи людини з точки зору не просто її земного існування, а з точки зору спасіння її душі. Спасіння, про яке потрібно думати навіть за відсутності якихось хвороб чи вад людського тіла.
Саме тому навіть існує слово «зцілення», яке влучно окреслює та пояснює цю проблему. Відновлення цілісності всієї природи та організації людини, але обов’язково з точки зору скоєного гріха та певного відновлення втраченого богоспілкування. Не даремно, деякі євангельські герої не просили чогось конкретного для себе, а просто казали «помилуй нас». У цьому сенсі помилування і означає те, що Господь через конкретні дії по відношенню до людини проявляє Свою милість, любов, благодіяння, в знак того, що між людиною та Богом відновлюється за різних причин втрачений зв’язок або він ще більше підсилюється. І як ми бачимо, вони не просто отримують здоров’я, зцілення від якоїсь конкретної хвороби, а значно більше – віру, благодать, Божу милість і особливий, ні з чим незрівняний стан їхньої душі. Тобто, значно більше від того, про що навіть мріяли або просили. А це говорить про те, що Бог думає про найкращий варіант того, як допомогти людині. І це може відображатись як у миттєвому зціленні, так і нібито в «затягуванні» нашого одужання.
Наприклад, ми мріємо, щоб Господь допоміг нам в одужанні від якоїсь хвороби в певний строк, скажімо за тиждень. А Він допомагає і повністю зцілює за одну секунду. Напевно, ніхто не буде скаржитись на Бога, чому Він зробив це так швидко, але зовсім навпаки буває тоді, коли зцілення йде не за нашим планом, а трішки або значно пізніше. І тут людині потрібно плекати у собі віру, яка проявляється в довірі Богу, навіть тоді, коли зовнішні та внутрішні обставини життя вказують на інше. Часто Господь допомагає тоді, коли випробувано все і немає надії, щоб людина точно була впевнена в тому, що їй допоміг Творець.
Потрібно подякувати Богу за все і за хворобу зокрема, але й не нехтувати лікарською допомогою
Саме тому потрібно, насамперед, подякувати Богу за все, і за хворобу в тому числі, а потім і попросити про своє зцілення тими шляхами, якими поведе Господь. Це може бути безпосередня Божа допомога, якась правильна думка, порада ближнього, хороші друзі, гарні лікарі, якісні ліки, молитва рідних та близьких. Сам процес правильного проживання своєї хвороби та одужання так сильно збагачує людину, що вона, дійсно, по-справжньому дякує Богові за свою хворобу, тому що душа, за певних умов, сповнюється тим, чого раніше не мала або не розуміла. А в житті прп. Пімена Багатостраждального, що в Ближніх Печерах, ми навіть бачимо, як він благав Бога залишити його хворим, хоча водночас багатьом допомагав одужувати своїми молитвами.
Звичайно, потрібно звернутись і до лікаря. Не потрібно нехтувати лікарською допомогою. Краще хай лікар нас заспокоїть і скаже, що все гаразд, чим наше нехтування його порадою призведе до серйозних наслідків і навіть смерті. Людина повинна відчувати в собі цю «золоту середину» між двома крайнощами – повною байдужістю до своєї хвороби і фанатичною стурбованістю своїм здоров’ям.
Саме тому Церква в цей день буде молитися за лікарів та хворих, тому що таке Її покликання — молитися та благати Бога про помилування. І цієї молитви дійсно потребують усі і лікарі і пацієнти. З іншої сторони, самі лікарі та хворі просять, щоб за них помолилися в повсякденному житті, яке важке як для тих, хто хворіє, так і для тих, хто лікує. Тому в день пам’яті святого вмч. Пантелеімона Церква по-особливому виокремлює те, про що молиться завжди.
І священик, і лікар поряд у найважливіші моменти нашого життя
— Що спільного між лікарем і священослужителем, а що, все ж, їх різнить?
— На мою думку, спільним є те, що і лікар, і священнослужитель хочуть допомогти хворій людині, спільним є спосіб життя – служіння та самопожертва. Деколи їхні повноваження можуть перетинатися або взаємодоповнюватись. Священик може порадити хороший метод лікування або хорошого лікаря, а лікар, виконуючи свої професійні обов’язки, може стати першим, хто скаже людині про Бога та порадить хорошого священнослужителя або навіть охрестить людину перед смертю за певних обставин.
Більше того, тільки на моїй пам’яті багато прикладів того, як саме молитва лікаря робила неможливе у скрутній клінічній ситуації. Але в основному, кожен повинен повноцінно і досконало провадити своє виняткове служіння, тому що не над кожним лікарем була звершена хіротонія і не кожен священник має медичні навички та відповідні знання з відповідним досвідом та практикою. І це їх різнить, але водночас і зближує, тому що ціль одна, а методи та підходи різні.
Дуже приємно спостерігати ситуації, коли медики дивуються дивам, які трапляються з пацієнтами, коли вони були за всіма канонами науки приречені, а водночас священики захоплені майстерністю та професіоналізмом лікарів, про яких так і кажуть, що « лікар від Бога». Спільним є те, що і священик, і лікар є особливими свідками тайни життя та смерті, вони поряд у найважливіші миті життя людини.
Вмч. Пантелеімон зі мною з перших кроків медичного студентського життя, а нині йому молюсь, несучи послух у медкабінеті при КДАіС
— З історії ми знаємо багато прикладів лікарів-священнослужителів. На думку одразу спадають: апостол и євангеліст Лука, священномученик і цілитель Пантелеімон, його вчитель священномученик Єрмолай Нікомідійський, преподобні Аліпій і Агапіт Печерські, святитель Лука (Войно-Ясенецький)… Хто зі святих лікарів найбільш близький для вас особисто?
— Знаєте, мабуть всі близькі і навіть більше, чим ті, які озвучені, тому що кожному молюсь і згадую на отпусті, коли звершую молебінь за хворих людей. У мене є навіть ікона всіх святих, які за життя були лікарями. Молитва завжди зближує.
Але якщо говорити конкретно, то вмч. Пантелеімон є тим, хто зі мною з перших кроків мого медичного студентського життя і перший взагалі серед моїх образів в іконостасі. Батько подарував ікону, яка була зі мною в гуртожитку, а наразі знаходиться в келії, якому також молюсь, несучи послух у медичному кабінеті при КДАіС.
Прп. Агапіту я безмежно вдячний тим, що завдяки йому моє життя змінилося в одну мить. Храм на його честь, який знаходиться в Пушкінському парку м. Києва біля медичного університету, чудом став першою сходинкою в моєму церковному та пастирському житті. А зараз маю щастя бути біля нього, живучи в стінах Києво-Печерської Лаври.
Свт. Лука (Войно-Ясенецький) неабияку вирішальну роль зіграв в житті близької для мене людині, до слова, лікаря. Це було дійсно чудо, яке внутрішньо дало поштовх прийняти важливе рішення, як і багато інших цікавих моментів із життя, пов’язаних з іменем цього святого.
Не можу не згадати св. безсрібреників Косьму та Даміана, їм завдячую «другим» життям мого батька, який, до речі, також є лікарем. Там, де не спрацьовували земні та людські зусилля, допомогли їхні молитви, але посередництвом небайдужих людей. Господь та святі допомагають через людей. Про це також потрібно пам’ятати.
Одне служіння має бути в пріоритеті: щоб по-справжньому віднестися до хворого, вірянина, сім’ї та професійних обов’язків
— Чи є сучасні приклади лікарів-священнослужителів, і як можна сьогодні поєднувати ці два найвеличніші служіння?
— Приклади того, коли одна людина несе два особливих служіння є, навіть серед моїх знайомих. Це дуже непросто, але можливо. З іншої сторони, якесь служіння, так чи інакше, повинно бути в пріоритеті, задля того, щоб по-справжньому та відповідально віднестися до хворої людини, вірянина, своєї сім’ї та професійних обов’язків. Умови непростого сучасного життя, дають змогу тільки деяким поєднувати в собі лікаря та священнослужителя. І ще менша кількість є тих, хто може втілити у своєму житті таке поєднання на рівні подвигу, професіоналізму та пастирського служіння свт. Луки Кримського. Хоча навіть одразу можу згадати видатного присноспочилого лікаря-хірурга, професора о. Михаїла Суховій, за якого, не сумніваюсь, моляться і сьогодні тисячі вдячних пацієнтів.
За матеріалами Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.
