Как отмечали в Киеве 1000-летний юбилей Крещения Руси рассказали его непосредственные учасники (укр.)

20:42, 13 июля 2018
Православие
1134 0
Хресний хід навколо Володимирського собору після уроистого Богослужіння. 1988 рік / news.church.ua

З нагоди святкування 1030-річчя Хрещення Русі Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ пропонує пригадати, як вперше після тривалих безбожних років урочисто і відкрито православні християни відзначали в Києві 1000-літній ювілей Хрещення Русі і, не ховаючись, підносили молитви до Бога.

Архімандрит Антоній (Новицький) та Архімандрит Полікарп (Линенко) / news.church.ua

Архімандрит Антоній (Новицький) — у рік 1000-ліття Хрещення Русі служив дияконом у Володимирському соборі та завідував ризницею; був організатором урочистого Богослужіння у Володимирському соборі і Божественної літургії в Києво-Печерській Лаврі, першої після 30 років небуття:

— Пам’ятаю всенічне бдіння у Володимирському соборі звершуав Єрусалимський Патріарх Діодор. Він був богатир справжній, широкий у плечах, здоровий, височенний… І наче зараз бачу його червоний саккос (верхнє архієрейське богослужбове облачення – ред.)…

Архімандрит Полікарп (Линенко) — уставщик Києво-Печерської Лаври і регент братського лаврського хору; співав на кліросі під час ювілейного молебню на Володимирській гірці в 1988 році:

— О, я пам’ятаю той саккос – червоний, золотом шитий!..

Архімандрит Антоній:

— …Так, золотом шитий такий саккос. Пошитий ще в ХІ столітті. Ми таких тоді й не бачили. Так красиво Патріарх Діодор служив!.. А мені тоді подарували такий красивий стихар, то ми з Патріархом Діодором були найкрасивіші (усміхається – ред.)… Пам’ятаю, коли вийшли йти Хресним ходом із Володимирського собору, я став на сходини, побачив людей, які зібралися, і вже аж плакав — од радості такої. Бо такий був духовний підйом! Знаєте, наче дивлюсь на хмари, і раптом сонце… Такий був духовний підйом!

Архімандрит Полікарп:

— А Хресний хід тоді був тільки навколо Володимирського собору?

Архімандрит Антоній:

— Так, Хресний хід був навколо Володимирського собору, привезли з усіх церков хоругви, із монастирів Покровського і Флорівського — старі й нові хоругви… І таким Хресним ходом йшли кругом собору. Дуже красиво було і дуже гарно!

Архімандрит Полікарп:

— Ви ж і в Лаврі тоді службу готували?

Архімандрит Антоній:

—…Ми разом з отцем Ігорем (Воронковим) 15-го червня, ввечері, готували все до Божественної літургії в Лаврі. Привезли помости, що ставились на парад на Хрещатику, такі ступені – один, два, три, ігуменя Покровського монастиря дала нам дві стародавні ікони Спасителя і Матері Божої, прибили планку, повісили простинку, на неї ікони, влаштували на вулиці такий «умовний» Жертовник… А Престол привезли із Володимирського собору… Є фотографія.

Після Літургії всі пішли на молебень на Володимирську гірку. А отці, які залишилися в Лаврі, ще читали Акафіст преподобним отцям Печерським: отець Полікарп, отець Агапіт (Кармаз), отець Пафнутій, отець Софроній (Шинкаренко) та інші.

Служився молебень на Володимирській гірці. І пішов такий сильний дощ!.. Але дощ пройшов, і сонце вийшло, і всі радувались: «Слава, Тобі, Господи!».

Молебень на Володимирській гірці з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі. Київ, 1988 рік / news.church.ua

Архімандрит Полікарп:

— Щось змінилося у церковному житті після святкування 1000-ліття Хрещення Русі?

Архімандрит Антоній:

— Почали храми відкривати, почали монастирі повертати Церкві, відкрили духовні школи — все змінилося. Почалося відродження Києво-Печерської Лаври. Треба за Патріарха Пимена відслужити панихиду, він добився, щоб віддали Лавру Церкві. Було спочатку рішення провести святкування Хрещення Русі тільки урочистостями у Троїце-Сергієвій Лаврі в Сергієв-Посаді і молебнем на Володимирській гірці в Києві. На тому всі урочистості 1000-ліття Хрещення мали завершитися. Але Патріарх Пимен, Собор архієреїв, Божою милістю, змогли домовитися.

Слава Богу, ще раніше, наприкінці 70-х — на початку 80-х Патріарх Пимен зміг добитися, щоб відкрили Козельську Оптину пустинь, Толгський монастир, Данилів монастир… Тоді вже тут, у Києві, передали братії 15 споруд Києво-Печерської Лаври. То були споруди без вікон, напіврозвалені, але вже церковні. Почало відроджуватись монаше життя, ремонтувались монастирі, церкви, а то були страшні розвалини, — і пішов духовний підйом.

Архімандрит Полікарп:

— Отче, а Ви яку посаду тоді займали Володимирському соборі? Ви ж тоді у соборі і завідували ризницею, і готували тоді все до урочистого Богослужіння?

Архімандрит Антоній:

— Так. Я тоді був четвертим дияконом і ризничим у Володимирському соборі, то ми, з благословення, і коври перед Патріархом стелили, і великомученицю Варвару переодягали, і священномученика Макарія одягали, і чистили все, і прибирали. За все Слава Богу!

Ще тоді ми стали служити Акафіст Перед Печерською іконою Божої Матері. …Якось я подумав увечері після служби: «Де ж тепер знайти Акафіст Печерській іконі Божої Матері?» Пішов до матінки Феодори (до прийняття схими — монахиня Феофанія) у Флорівський монастир, у минулому регент Введенського і потім Флорівського монастирів. А у неї в келії була ікона Божої Матері «Призри на смирення». Я кажу: «Матінко, а у вас, випадково, немає Акафісту Печерській іконі Божої Матері?» А вона: «Є!». Матінка дала мені Акафіст, я віддав нашій парафіянці, вона надрукувала його на друкарській машинці. Так ми читали Акафіст Пресвятій Богородці, але у приспіві ми співали, не «Радуйся, Пресвятая Богородице Дево, Печерская похвало и наше утешение», а «Радуйся, Пресвятая Богородице Дево, Печерская похвало, открой нам Святую Лавру». Такі слова були в нас: «Відкрий нам Святу Лавру».

…А в акафісті святителю Миколаю у 6-у Ікосі є такі слова «Радуйся, неповинных от уз разрешение; радуйся, и мертвеце в оживление». У дітей на Деміївці мати наче померла, вони стоять плачуть, а Псалтирю в них не було, був тільки акафіст святителю Миколаю, то вони стали читати акафіст. Читають, плачуть, і до цих слів із 6-го Ікосу як дійшли, то кажуть: «Святителю Миколаю, воскреси нам маму». А та мати ожила… Потрібно завжди читати акафісти, треба Богу молитися, бо по вірі дається!

Тож, я організовував у Володимирському соборі читання Акафістів на день пам’яті преподобного Антонія і на преподобного Феодосія. Бувало, навіть співали з нами владики. Люди, бідні, аж плакали у соборі, така молитва була! Читали якось ми Акафіст на преподобного Антонія перед іконою Богородиці «Печерська», як заспівали «Взбранной Воеводе Победительная…», печерським розспівом, то хоч вже було пізно, а люди — ніхто! — з храму не виходили. Таке було торжество! Слава, Тобі, Господи, що Господь сподобив мене!

За матеріалами сайту Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ .

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter