Парковка замість церкви: з „мовчазного” благословення місцевої влади?

Парковка замість церкви: з „мовчазного” благословення місцевої влади?

"У Херсоні по-варварськи знищено греко-католицький храм, який перебував у спільному користуванні з НЄЛЦ". Що насправді сталося з Церквою...

Вже не вперше Херсонщину лихоманить від земельних конфліктів, пов’язаних з релігійними організаціями. Свого часу значні проблеми з земельними ділянками або церковним майном мали херсонські протестанти, римо-католики, представники православних конфесій. Ще не згаснув схожий конфлікт довкола Таврійського християнського інституту, який вивів на центральну площу міста близько 1000 представників різних релігійних громад у травні 2009 року. І от минулого тижня провідні українські та міжнародні інформагенції облетіла чергова тривожна новина з Південної України: "У Херсоні по-варварськи знищено греко-католицький храм, який перебував у спільному користуванні з НЄЛЦ".Що насправді сталося з Церквою?..

Передісторія конфлікту

Світлина з архіву громади УГКЦ: громада вітає в себе в гостях єпископа Василя (Івасюка)

Багатонаціональною і багатоконфесійною Херсонщина була завжди. Свого часу ще імператриця Катерина II вирішила поширити у Таврійському краї німецьку культуру і запросила в Херсонські степи німців, які пізніше складали основу досить великої лютеранської спільноти і у самому Херсоні, і в інших населених пунктах губернії. А під час операції «Вісла» велика польська та західноукраїнська громади знайшли свій вимушений притулок у Таврійському краї. Згідно з договором від 15 лютого 1951 року між СРСР і ПНР про обмін територіями, жителі 29 галицьких сіл були насильно переселені у східні та південні регіони України. З того часу Херсонщина стала домівкою для багатьох селян, депортованих із Західної України. Церква, як невід’ємна частина нації, прийшла на Херсонщину разом зі своїми вірними.

«Тут був раніше цілий лютеранський квартал, — розповідає і показує пастор Німецької Євангелично-Лютеранської Церкви Дмитро Чиж, коли ми проїжджаємо центральною херсонською вулицею Ушакова. — Ось тут знаходилась церква, розрахована на 1000 осіб і зруйнована у 1946 році, а це приміщення будинку пастора, далі була лютеранська школа і прибутковий дім. В той час це була околиця міста, а сьогодні самий центр», – згадує історію пастор.

Нині нічого із колишнього церковного майна правонаступники великої німецької лютеранської спільноти так і не змогли повернути у власність, або бодай у користування. І раділи хоча би тому, що у 2003 році Херсонська міська рада надала в оренду НЄЛЦ 15 соток землі на розі вулиці Леніна і пров. Санаторного для будівництва кірхи та будинку пастора. Правда, термін оренди міська рада визначила досить обмежений: лише 5 років. За цей час спільнота встигла побудувати будинок пастора, де на другому поверсі знаходився офіс церкви, також вже був погоджений проект будівництва основного храму. На початку 2009 року зробили технічний паспорт на будинок пастора. Тільки не встигли ввести його в експлуатацію. Необхідні заяви та документи для продовження оренди земельної ділянки релігійна громада завчасно подала на розгляд міської ради. Проте міські депутати вже тоді мали свою думку щодо цієї ділянки.

Не так давно у результаті співпраці Німецької Лютеранської та Греко-Католицької Церков ці дві херсонські парафії погодили стратегію спільного служіння віруючих за адресою Леніна, 27. У результаті цієї домовленості перший поверх будинку пастора лютерани надали у користування греко-католицькій парафії, де остання облаштувала каплицю (що було зазначено у паспорті БТІ). Також греко-католики взяли на себе зобов’язання будівництва основного храму, який, відповідно до угоди, має використовуватись обома конфесіями почергово. 3 травня 2009 року екзарх Одесько-Кримський Василь (Івасюк) освятив приміщення під каплицю «Перенесення мощей св. Миколая Мірлікійського» і хрест, на місці якого греко-католики і збирались побудувати храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Після цього у каплиці зробили ремонт і щотижня відправлялась служба Божа.

Проте завадила цим планам будівельна фірма «Парнас», яка не перший рік конфліктує з орендарем земельної ділянки по вулиці Леніна, 27. За словами пастора Дмитра, ще у 2007 році «Парнас» захопив частину території, що належала лютеранам, і побудувала на ній 4 гаражі. НЄЛЦ одразу звернулась з відповідним позовом до суду, оскільки новобудова заважала початку законного будівництва на цій території. Спільнота виграла суд, а його рішення зобов’язало фірму «Парнас» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та відновити її вигляд, придатний для будівництва кірхи. Іншими словами – знести незаконно побудовані на чужій території гаражі. Проте рішення суду на користь церкви так і залишилось паперовим. Виконавча служба спочатку наче б то втратила «наказ про примусове знесення гаражів», а потім взагалі про нього «забула».

«Від початку все робилось для того, щоби максимально відтягнути виконання судового рішення, або й узагалі унеможливити його, – розказує Дмитро Чиж, з яким ми побували на місці колишнього пасторського дому і греко-католицької каплиці. – Ви самі бачите: гаражі як стояли, так і стоять. Ніхто і не збирався їх прибирати. Так що рішення суду було на нашій стороні, а його виконання – на стороні порушників закону. Тепер це не завадило цьому самому порушнику знести культову споруду. І це вже точно – без суду і слідства».

«Ніхто навіть і не міг припустити, що освячений хрест і діючу каплицю хтось може самовільно зруйнувати. Це – варварство, яке просто не вкладається у голові. Того, що сталося, я навіть теоретично не міг припустити», – згадує недавні події декан Херсонського деканату УГКЦ о. Степан Макар. За його словами, вже діюча каплиця і майбутня церква мала бути чудовим прикладом, коли в одному храмі здійснюють почергові богослужіння лютерани та греко-католики – нечастий випадок міжконфесійного порозуміння та християнської єдності. Проте цей аргумент, який міг би вразити українську громаду та міжнародне товариство, не справив такого враження на місцеву владу м. Херсон.

«У чому сила, брат?»

Згідно з договором, укладеним НЄЛЦ і Херсонським міським керівництвом, термін оренди землі, на якій була побудована каплиця і проектувався храм, закінчувався у 2008 році. Необхідну заяву для продовження оренди лютерани подавали двічі: у 2008 році, за кілька місяців до закінчення основного терміну, і ще раз у 2009 році, після змін в українському законодавстві, яке забезпечує релігійним організаціям право на постійне користування землею. Проте двічі орендатори не отримали бажаного результату.

«Перший раз міська рада відмовила нам у продовжені терміну оренди за, наче б то, «невиконання умов договору», а другий – вони взагалі не відповіли на нашу заяву», – розповідає пастор Чиж. «Невиконанням умов договору» депутати, очевидно, назвали відсутність побудованого храму. При чому, коли вони приймали таке рішення, ніхто з них не згадав про злочинні дії фірми «Парнас» (захоплення чужої території) та невиконані зобов’язання держави щодо Церкви у відновленні її права на повноцінне користування землею.

У березні 2009 року сесія таки визнала припиненим договір про оренду земельної ділянки по вул. Леніна, 27 і остаточно позбавила релігійну громаду НЄЛЦ права на оренду землі, оплату за яку вона справно здійснювала весь цей час. Тут слід зазначити, що земельна ділянка площею 15 соток знаходиться в історичному центрі Херсона. Поряд з нею побудували елітний 9-поверховий будинок. А у ньому, за словами секретаря херсонської міської Ради Юрія Погребного, живуть «непрості мешканці». Вони захотіли мати тут парковку, і, на думку депутата, були «більш наполегливими» у відстоюванні власного бачення для цієї землі, ніж члени обох релігійних громад.

Саме через таку «наполегливість» вже у червні 2009 року міська рада надала дозвіл «на розробку проектів землеустрою щодо відведення безоплатно (виділено РІСУ) у власність земельної ділянки об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Санаторний». Цьому самому елітному будинку віддали землю по вулиці Леніна, на папері змінивши її юридичну адресу. У рішенні сесії Леніна, 27 перетворилась на провулок Санаторний, 8. Сам секретар міськради називає такі дії маніпуляцією. Рішення щодо цієї землі потрібно було провести через раду, от і знайшли шлях для такого маневру, – пояснює він дії своїх колег.

«Але про те, що на місці храму виритий котлован, я особисто дізнався із газети», – розповідає Юрій Погребний у коментарі для РІСУ. Депутат був особисто присутній під час освячення каплиці і жодним чином не схвалює такого аморального ставлення до святині. «Якщо цей інцидент стався, то можна вважати, що такою є позиція влади», – переконаний він.

Голова херсонської міськради також констатує: виграти в такій боротьбі можна лише «світськими» методами: суд, прокуратура та акції громадянської непокори. «Я розумію, що в релігійній громаді діють інші правила, але подібні питання вирішуються з різними організаціями лише шляхом їхнього тиску на владу… У цьому випадку толерантність і коректність, властива релігійним спільнотам, призводить до того, що перемагає ось така аморальність».

Схожу позицію висловлюють і в Обласній державній адміністрації. Тут про зруйновану церкву теж дізналися із повідомлень ЗМІ. А також після дзвінка із Секретаріату Президента із запитанням: «що ж у вас там коїться?». Почали розбиратися. От тільки обласна влада майже ніякого впливу на міську адміністрацію, а тим більше на депутатський корпус, не має, – розводить руками начальник управління внутрішньої політики Херсонської ОДА Олег Устименко. «Як державний чиновник, розглянувши цю справу, раджу релігійній громаді звертатись у прокуратуру і до суду, адже проти них було скоєно справжній акт вандалізму. А як громадянин і херсонець я обурений тим, що у нашому місті відбуваються такі події».

Влада підтримує Церкву… морально

Священик Степан Макар у всій цій історії перед усім висуває претензії будівельній фірмі «Парнас». «Земля – землею, вона дійсно не була нашою, хоча Церква кілька разів аргументовано зверталась до влади з проханням продовжити оренду. Але зруйноване приміщення – це церковна власність, там був престіл, чаша, образи. Будівельна бригада на очах у священників по цеглині розібрала каплицю, демонтувала освячений єпископом хрест і вивезла все церковне майно, не сказавши нам жодного слова. Будівельники, які зносили церкву, навіть не стали з нами розмовляти, на жодне запитання не відповіли і не показали жодного документу».

Дії будівельників однозначно засуджують і в міській, і в обласній адміністрації. Самовільне будівництво без відповідних дозволів, яких фірма «Парнас» просто не може так швидко мати, чиновники розцінюють як злочин. Проте зупинити їх у праві тільки суд. Але ж суд не вперше у протистоянні фірми «Парнас» і релігійної громади виносить рішення на користь останньої. То чи може Церква знову сподіватись на справедливість? У відповідь на це запитання наші співрозмовники опускають очі і розводять руками.

Олег Устименко і управління внутрішньої політики Херсонської ОДА, якому підпорядкований сектор у справах релігій, обіцяють надати постраждалим церковним громадам хіба що моральну підтримку. Юридично боротися зі злочинцями їм доведеться самим.

А на думку секретаря міської ради Юрія Погребного, Церква також може оспорювати рішення ради про відторгнення і передачу землі іншому орендатору, і суд може скасувати його. Тим більше, що відсутність відповіді на повторне звернення щодо надання землі у постійне користування відповідно до закону депутат назвав прямим порушенням законодавства з боку міської ради. Проте гарантій виконання судових рішень він також не дає ніяких. «Рада – це колегіальний орган, і змусити депутатів голосувати так чи інакше не може навіть рішення суду. Як правило, це питання суспільного тиску на ту або іншу проблему», – знову підказує Юрій Погребний найбільш дієвий, на його думку, спосіб вирішення питання.

«Ніякої церкви не було… Яка ж це церква?»

Для того, щоби розставити всі крапки над «ї», РІСУ звернулась за коментарем до директора фірми «Парнас» Дмитра Ейсмана. З ним ми зустрілись в офісі «Парнасу», який знаходиться як раз на першому поверсі тої самої елітної багатоповерхівки на провулку Санаторний, 8. Дмитро Ілліч поводиться спокійно і досить упевнено, у діях своєї фірми ніякого злочину не вбачає, показує мені схеми і плани щодо перехопленої за допомогою міської влади земельної ділянки. На запитання: «що будуєте і чи маєте дозвіл» – відповідає: «будуємо дитячий майданчик, і для цього ніяких дозволів не потрібно. Поспішаємо з будівництвом, бо мешканці будинку просили до нового року завершити». На запитання про будівництво підземної парковки і відсутність дозволів на це відповідає неохоче, повертаючись до дитячого майданчику. Мовляв, то ми лише сміття звідти вигрібли. На самому ж плані будівницва чітко видно, що під дитячим майданчиком буде розташований великий підземний гараж.

З землею, майданчиком і парковкою зрозуміло. Але як бути з вандалізмом і зруйнованою каплицею? – підходжу я до головного свого запитання. «Та яка ж це церква!?», – у свою чергу «дивується» Дмитро Ейсман. Аргумент про богослужіння, що регулярно проводились у каплиці, і фотодокази теж не справив належного враження на керівника фірми «Парнас»: «подумаєш, привели 5 чоловік, сфотографували. Хіба це богослужіння? А друге питання, вони взяли і поставили хрест на чужій території. Для цього ж потрібно мати відповідні документи, а вони їх не мали. Я ж не можу в будь-якому місці міста посвячувати хрести?»

Дмитро Ейсман також вважає, що зруйновану споруду взагалі не варто вважати культовою: «Вони хоч би поважали каплицю, ну хіба можна з блоків викладену будівлю називати каплицею? Та це вже святотатство, вибачите мене! Ще б контейнер поставили», – обурюється він. І тут же зізнається, що як людина, народжена в СРСР, він не вважає себе релігійним.

Після таких аргументів запитань у мене майже не лишилось. Останнє, що цікавило, це інтерв’ю неназваного представника фірми «Парнас» херсонській газеті «Вгору», у якому він, зокрема, повідомив, що коли прибирали греко-католицький хрест, «для консультації і дозволу запрошували православного священика: аби не вчинити святотатство». Прошу пана Ейсмана підтвердити цю інформацію і назвати ім’я свого «консультанта».

«Це було не зовсім так, – посміхаючись, розповідає він. – Ми просто з одним священиком говорили: чи це буде порушенням релігійних основ. Він нам пояснив, що хрест поставлений неправильно, і його просто потрібно буде потім віддати». Ім’я священика мій співрозмовник назвати не захотів, а питання: до якого Патріархату він належить, викликало у пана Ейсмана здивування і навіть розгубленість: «я в цьому не розбираюсь, але чесно кажучи, не знаю, і думаю, що у нас в Україні має бути один Патріархат... Московський».

Факт подібного «консультування» міг би дійсно стати причиною для міжконфесійної суперечки, якби виявився правдивим. Представники УПЦ та УПЦ КП заперечили можливу причетність своїх священнослужителів до подібних консультацій. «Думаю, це брехня і наклеп, особливо в частині про консультації з боку православних», – з’ясовую у розмові з представником Херсонської єпархії УПЦ протоєреєм Віктором Кулигіним. «Херсонська єпархія УПЦ КП також жодного стосунку до т.зв. «консультацій» не має і не може мати за визначенням», — переконує нас священник Київського Патріархату о. Олег Стецюк. Священнослужитель висловив жаль, що греко-католицька і лютеранська парафії не звернулись за підтримкою до християнської спільноти міста. Гуртом завжди легше протистояти свавіллю влади або окремих структур, переконаний він.

Все до банального просто

Справа про знесення церковного будинку вже має значний резонанс як на Херсонщині, так і далеко за межами області. І на місцевому рівні зараз докладаються певні зусилля, щоби «сформувати» або «скорегувати» громадську думку проти релігійних спільнот греко-католиків та лютеран. Херсонців треба постфактум налаштувати, що «така церква» місту не потрібна. Зокрема, у місцевій пресі починають з’являтися статті, у яких намагаються відвернути увагу від скоєного проти віруючих злочину до питання: для чого в Херсоні «уніатська церква».

Які висновки можна зробити із цієї історії. Я для себе окреслила декілька. Сьогодні Церква в Україні не може захистити свої права, якщо зіштовхується з інтересами бізнесово-депутатських структур. І це, фактично, підтвердили представники міської і обласної влади, з якими ми спілкувалися. Резюме було однозначним: правий той, хто може краще лобіювати свої інтереси, тиснути на владу або виводити людей на вулицю. Наші чиновники прямим текстом закликають до цього релігійні організації. «Мусите грати за тими правилами, які дають результат».

Поки ми ходили по владних кабінетах, ніхто з чиновників не висловився проти права релігійної громади мати землю під будівництво храму, всі щиро «обурювались» діями фірми «Парнас», саме вона виступила в ролі вандала і руйнівника. З рештою, формально це так і є. Але директор фірми навіть у цій ситуації виглядає досить упевнено і комфортно. Чи не тому, що за цією фірмою стоїть будинок, у якому живуть «непрості мешканці», проти яких влада побоялась виступити. Все до банального просто: правий той, у кого більше прав і краще лобі у владних структурах. Іншим же залишається право лише "мати право".

Олена Кулигіна, РіСУ

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter