"Маленькие пляжи, тимьян и другие кустарники и сосны, среди которых иногда различимы полуразрушенные здания, оставленные людьми. Острые коричневые скалы островков и вымытые волнами пещеры. Солнце и море. Медленно берега Македонии теряются из виду, а впереди Гора, в ярком полуденном свете".

Была идея, и было желание. Погода, после экзаменов, была подходящей. Без какой-либо специальной подготовки, взяв с собою небольшое количество вещей, я оказался на пути к Святой Горе. Мое первое путешествие в северную Грецию. Незабываемые впечатления о Салониках.

Святой Димитрий, самый запоминающийся храм в городе и выставка в Археологическом музее с его золотом македонцев и ценными экспонатами из монастырей, а также мифический, в то время, для южан, университет.

После, дорога на восток, в Халкидики. Зеленая гора, высокие дубы и каштаны, покрывали ее пологую вершину и склоны, спускающиеся к морю. Первый раз я видел такую ​​зеленую гору. Столько зелени радующей глаз. Арнея, Стагира, Стратони. Струмский залив распростер свои бесконечные и прекрасные песчаные пляжи.

Мы прибыли в Иериссос - туристическую деревню, на границе со Святой Горой, которая уже издали, дарила нашему взору свои запоминающиеся линии. Кораблик отчалил и наполнился еще пассажирами в Неа Рода, причалом, ставшим нашей последней остановкой перед встречей со старыми  верфями священной Республики.

Монахи и рабочие из монастырей, паломники и туристы, заполнили небольшой кораблик, раскачиваемый, то вверх, то вниз, игривой морской волной, когда мы вышли из маленькой бухты. Широкий Струмский залив, с его живописными и разнообразными берегами.

Маленькие пляжи, тимьян и другие кустарники и сосны, среди которых иногда различимы полуразрушенные здания, оставленные людьми. Острые коричневые скалы островков и вымытые волнами пещеры. Солнце и море. Медленно берега Македонии теряются из виду, а впереди Гора, в ярком полуденном свете.

Первая остановка в Хиландаре, у его причала. Большие деревянные двери, убежище для лодок в зимний период. Сербского монастыря со стороны моря не видать. После громких голосов и приветствий мы отправились дальше. Снова, перед нашими глазами развернулось побережье, и первый монастырь открывшийся нашему взору, Эсфигмен.

В бухте, в самом углу стояли его стены, как высокие стены замка. Келии и свисающие балконы, и небольшие окна, как бойницы и украшенные беседки. Тут живут монахи революционеры, будоражащие республику. Они известны своей твердой приверженностью истинной вере. Флаг «Православие или смерть» на черной ткани висит на видном месте. Рядом с волнами стоит монастырь, а на волнах его верфь.

Его стены вымывала волна, и они бы разрушились, если бы несколько лет назад, основания его стен не укрепили бетонными блоками, как сказал один монах. Мы оставили Эсфигмен и направились в сторону Ватопедского монастыря. Расстояние достаточно большое и путь утомителен. Мы покрылись солью.

Однако воздух был холодный и чистый. Яркое солнце. Берега успокоились. Изношенные временем верфи, дома на берегу моря, на самом песке. Рядом с садами и путь, ведущий в монастырь. Он нам, с лодки, казался красным, с белыми окнами, выкрашенный в порфирный цвет.

Большой, богатый и впечатляющий. Первый контакт с властями. Полицейский не разрешает высадку паломников, которые не получили диамонитирион (афонская виза). Таким образом, мы должны были продолжить наше плавание.

pemptousia.gr

Перевод с греческого "Православное наследие Украины на Святой Горе Афон" - для "УНИАН-Религии".

УНИАН в Google News

Иеродиакон Агафодор (Поляков): "Во время обучения принял судьбоносное решение стать монахом". Назарий Швец: "Семинаристы любят петь". Павел Чамахуд: "Даже в ливень мы шли на молитву, чтобы исполнить призвание". Роман Лех: "Была возможность самосовершенствоваться еще и физически". Дмитрий Чеботарев: "Это то место, где зарождается правильное мышление".

В Києво-Печерській лаврі відбувся урочистий випускний акт вихованців Київської духовної академії і семінарії.

Дипломи отримали кандидати богослов'я, магістри і бакалаври.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Денне відділення Київських духовних шкіл закінчили 105 вихованців, серед яких багато іноземців (фото)

Випускники КДАіС розповіли Центру інформації Української Православної Церкви найважливіше про роки навчання.

Ієродиякон Агафодор (Поляков)

Ієродиякон Агафодор (Поляков), випускник магістртури Київської духовної академії

ПІД ЧАС НАВЧАННЯ Я ПРИЙНЯВ ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ СТАТИ ЧЕНЦЕМ 

Час навчання в Київській духовній академії є по праву найбільш насиченим періодом в моєму житті, кульмінацією якого був чернечий постриг.

Саме тут я визначився з напрямком мого подальшого життя.

Завдяки викладачам, яким не байдуже життя і доля студентів, друзям, які увійшли в моє життя під час навчання, було набагато легше прийняти доленосне рішення і стати ченцем.

Привітна і щиросердна підтримка викладацької корпорації під час постригу вселили не тільки впевненість, а й почуття родинної єдності.

Ситуації, які назавжди залишаться в серці неможливо викласти стисло. Але одна, запам'яталася найбільше і сталася тоді, коли я тільки став дияконом.

Коли я стояв з похмурим видом і переживав одну ситуацію, до мене підійшов викладач і сказав: «Отче, не переживай, служити треба вчиться все життя».

Ці слова запали мені і завдали напрямок душевним настроям, які можуть змінюватися протягом життя. Але я щиро молю Бога, щоб не забути ті бесіди, які були у мене з друзями, і ті настанови, які я чув під час навчання.

Назарій Швець

Назарій Швець, випускник магістратури Київської духовної академії 

СЕМІНАРИСТИ ЛЮБЛЯТЬ СПІВАТИ 

Дякую ректору та всім викладачам і вихователям за мужнє терпіння, життєву мудрість, а найголовніше - старання донести нам приклад християнської любові. Бо любов до Бога та до ближніх є основою у священицькому служінні, та й взагалі - сенсом усього життя.

Наш ректор разом із усіма викладачами намагались показати цей приклад у збереженні особливого семінарсько-родинного тепла, незабуваючи про серйозність та відповідальність нашого закладу.

Я це спостерігав і відчував упродовж усього періоду навчання. Але початок розуміння цього заклав один випадок... десь 6 років тому, коли для мене лише розпочалось навчання у першому класі семінарії.

Помолившись на святковому молебні на Новий рік, студентство із ректором та вихователями, як дружня сім’я вітали один одного, після чого всі пішли відпочивати. Однак, часто семінаристи люблять поспівати пісень. І ми у кімнаті, нас декілька хлопців, тишком-нишком почали виспівувати.

Але ми так сильно захопились, що на наш спів прийшов інспектор, який перевіряє нічний відбій. У кімнаті всі перелякались, проте інспектор дав лише зауваження і нагадав про сон. Зранку на молитвах я гаряче молився, що б нас не сварили, але цього не сталось. Це послугувало прикладом відповідальності за свої дії. 

Ці роки не пройшли для кожного даремно. Бачачи під час навчання приклади християнської любові, можна йти із сміливістю проповідувати Господа Нашого Іісуса Христа, виконуючи наше покликання.

Павло Чамахуд

Павло Чамахуд, випускник магістратури Київської духовної академії

НАВІТЬ У ЗЛИВУ МИ ЙШЛИ НА МОЛИТВУ, ЩОБ ВИКОНАТИ СВОЄ ПОКЛИКАННЯ

Закінчивши навчанння у Київській духовній академії, відчуваю невимовну радість і, водночас, великий сум. Від радості у мене на вустах посмішка, проте з очей капають сльози... Вже не буде колишнього студентського життя, вірних однокурсників, професійних викладачів, не буде і студентської молитви біля Києво-Печерських святих.

Мабуть найбільше запам’яталась мені у духовній школі саме молитва. Кожен знає красу студентського життя, його свободу, максималізм, дружелюбність і справжню радість.

Водночас, у стінах Києво-Печерської лаври, на території якої і знаходиться Академія, студентське життя по-справжньому особливе. У ньому є і веселощі, і жарти, і якісь розваги, тому що, академісти - це теж студенти. Але, водночас, молитва щоразу нагадувала нам про те, що ми покликані до більшого.

Ми не лише студенти, ми, найперше, послідовники Христа, Його учні, бо Він колись сказав: «Ви – не від світу… Не ви Мене вибрали, але Я вас обрав». І, стоячи на молитві біля академічного храму Різдва Богородиці, коли всі студенти єдиними вустами і єдиним серцем підносять молитву до Господа, а, в той же час, зі Співочого поля чи з Гідропарку чуєш як люди забувать про Бога, слухаючи не благочестиву музику, розумієш цінність цих Христових слів.

Звичайно, інколи хотілось не піти на спільну молитву. Але хлопці все ж перемагали самі себе і йшли, щоб разом просити у Господа допомоги не лише собі, але й рідним, які знаходились далеко від нас.

І навіть тоді, коли падав сильний дощ, блискавки і грім охоплювали київське небо, чи все було покрите товстим шаром снігу або залито дорогу водою – всі студенти у підрясниках йшли від своїх корпусів на молитву, щоб виконати не лише свій обов’язок, але своє життєве покликання.

Роман Лех

Роман Лех, закінчив другий курс магістратури Київської духовної академії 

МИ МАЛИ МОЖЛИВІСТЬ САМОВДОСКОНАЛЮВАТИСЬ НЕ ТІЛЬКИ ДУХОВНО, А Й ФІЗИЧНО

Багато чого ми вчили. Викладачі були такі різні, кожен мав свій підхід. Мені здається, дуже добре, що після сильного розумового напруженя, а навчались з 9 до 15 години, ми мали змогу переключитися на іншу справу.

Людина складається не тількі з душі, а ще й з тіла. Тобто так само, як ми турбуємося за свою душу, ми маємо піклуватись і за тілом. Воно не має бути занедбаним.

Ми отримували приємні емоції і мали можливість самовдосконалюватись не тільки в духовному плані, а ще й в фізичному.

Дуже добре, що в академії приділяється увага фізичному вихованню. Участь у спортивних змаганнях зміцнює колектив. Наші студенти брали участь у змаганнях з тенісу, футболу та іншіх. Я вже сумую за навчанням, друзями, колективом. 

​Дмитро Чеботарьов

Дмитро Чеботарьов, студент 1-го курсу аспірантури, випускник Київської духовної академії

ЦЕ ТЕ МІСЦЕ, ДЕ ЗАРОДЖУЄТЬСЯ ПРАВИЛЬНЕ МИСЛЕННЯ 

Спогади про роки в КДА в моєму житті є найдобрішими і найсвітлішими. Київська духовна академія допомогла мені стати по-справжньому дорослим.

Історій і спогадів багато. Багато прекрасних слів і повчань, якими ми живилися від своїх наставників. Якось владика ректор - митрополит Антоній - сказав нам прекрасні слова: "Як би ви не намагалися одягатися, як би не старалися не відрізнятися від своїх побратимів, вам все одно не вдасться сховатися від того факту, що ви є вихованцями духовних шкіл". Це правило скрізь і завжди залізно працювало, адже, де б я не був, всі розуміли, що я вчуся в духовній школі.

Тільки коли перестанеш жити з дзвоником, розумієш, що відірваний від великої родини. Коли я вступив до Академії, думав, що маю достатньо якісну богословську освіту. Частково це було так, але справжні знання мені дала Академія. Це те місце, де зароджується правильне мислення, де вчишся правильно використовувати свій час. Академія дозволила мені досягти певного рівня богословської освіти, і з кожним роком цей рівень можна підвищувати.

Студенти КДАіС - це велика родина, яка не припиняє існувати після випуску. Ця спільність, в якій ти завжди знаходишся, вчить тебе багато чому. Спільність в поїздках, паломництвах, особливо запам'ятовується спільність в спорті, в команді. Це допомагає людині зростати, зміцнюватися і вчитися один у одного.

Матеріал Центру інформації Української Православної Церкви 

УНИАН в Google News