Художник Василий Красеха рассказал о вере, творчестве и особенности написания уникальной серии афонских монастырей на Святой Горе (интервью, укр.)

01:37, 22 марта 2018
Афон
801 0
/ ivano-frankivsk.church.ua

Зануритися в атмосферу однієї з найбільших святинь Православ’я, зазирнути у невідомі чернечі обителі та в одному місці побачити усі монастирі Святої Гори Афон одночасно – усе це стало несподівано можливим у Івано-Франківську. Адже,  з 19 лютого по 3 березня 2018 року, у виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України тривала персональна виставка Заслуженого художника України Василя Красьохи “Мальовничий Афон в українських барвах” за підтримки Благодійного фонду “Православний спадок України на Святій Горі Афон”.

Виставка всіх обителей Афону у обласному центрі Прикарпаття несла своєрідний місіонерський зміст.  Про віру і творчість, особливості процесу написання понад 20 полотен на Святій Горі, про чудеса і безсилля людини та багато іншого, розповів автор виставки  працівникам Інформаційно-видавничого відділу Івано-Франківської єпархії УПЦ.

/ ivano-frankivsk.church.ua

Пане Василь, наскiльки відомо, перша виставка Ваших  Афонських  робіт відбулася у Києві.  Тепер «мальовничий Афон» прибув до Івано-Франківська. Що вас пов’язує з цим містом?

У Франківську я тривалий час мешкав після закінчення інституту, тут живе моя донька, мої внуки. І тут я прийшов до віри, до канонічної Православної Церкви, як буває часто, через складнощі та випробовування.

Раніше, на Великдень, ходив до будь-якої церкви. А коли захворіла дружина онкологічним захворюванням, заходив до різних храмів і ніде не міг знайти спокою. Одного разу зустрів на вулиці священика УПЦ і поспілкувавшись,  відчув щире співчуття та підтримку. Зрозумів тоді, що вже фізично допомогти своїй дружині не зможу, але є можливість допомогти її душі.

Нас повінчали, батюшка приходив до хворої, часто служив молебні, соборував, причащав дружину. І дякуючи Богу, попри  важкий фізичний стан, у неї все проходило спокійно і майже безболісно. Коли стан здоров`я погіршився,  наступного дня  після СвятогоПричастя, дружина тихо відійшла до Господа.

Мій світогляд перемінився, виникала думка навіть  піти в монастир. Їздив по монастирях, жив там, малював.

Будь-яка робота починається із задуму. Що передувало створенню двадцяти художніх полотен про монастирі Афону?

Все відбувалося поступово. Поїздці на Афон передували чотири поїздки на Святу Землю – у Єрусалим. Також були написані роботи  «Православні монастирі України», у кількості сорока полотен, які зберігаються у Хрестовоздвиженському монастирі  на Волині. Перед цим була серія робіт  «Архітектурні пам’ятки Прикарпаття та Буковини». У житті кожного буває внутрішня потреба переосмислити та перебудувати себе…Це духовна потреба. Так і виникло бажання  присвятити частинку себе та свого таланту, якщо він є, таким місцям.

Написанню цих робіт передувала поїздка на Афон?

Так, перша поїздка відбулась спонтанно у 2011 році. Натрапив на оголошення про паломництво на Афон з Києво-Печерської Лаври. Стало цікаво, ніколи ж там не бував. Паломницька поїздка дала  змогу відвідати лише десять монастирів. Тоді і зробив перші замальовки видів Афону.

/ ivano-frankivsk.church.ua

Якими були ваші перші враження?

Чудовими! Я був у захваті і відчував, що обов’язково повернуся сюди. Перш за все у мене було захоплення як  художника, адже там чудові пейзажі, архітектура, храми, старовинні вежі, каливи та дивовижні внутрішні дворики! Храми наче і схожі між собою, але кожний має свої особливості. І все це збережено у первозданному вигляді, майже не перебудовано.

А коли вирішили приступити до виконання творчого задуму?

Вже пізніше, у 2016-му. У Києві в Іонинському монастирі, парафіянином якого я являюсь, натрапив на  «Іонинський листок». На звороті нього написано: видання Благодійного фонду «Православний спадок України на Святій Горі Афон». Мене це зацікавило, розшукав їхні  контакти і звернувся з тим, що мрію написати  всі двадцять монастирів Афону. Тут же мені дали ствердну відповідь. Зі мною зустрівся тоді ще виконуючий обов’язки, а зараз директор Фонду, Андрій Ус. Ми обговорили деталі і запланували протягом 2017 року втілити цей задум. З кожним монастирем було потрібно домовитись про можливість перебувати там дві доби, оскільки для роботи одного дня надто мало. Перша поїздка відбулась у березні і тривала 24 дні. Під час  першої поїздки  відвідав   9 монастирів, інші – 11 монастирів та 2 скити – були написані у травні, під час другого перебування на Святій Горі. На роботу та поїздки, звісно, брав благословення духівника.

І з натхненням у вас в такому святому місці, мабуть, не було проблем?

Впевнений, що не просто так потрапив туди. Афон для мене і мною пережитий – натхнення і на майбутнє!

Бувало так, що тільки приїхав, облаштувався і відразу ж приступав до роботи. Шукав хороше місце і основу полотен робив у перший день перебування у кожному з монастирів, а наступного дня вже завершував роботу. І натхнення було завжди.

Взагалі перебування на Святій Горі вимагало і певної духовної налаштованості – обов’язково був на богослужіннях, і жив у тому ритмі який там – ранні підйоми, молитва… Там особливий дух –  святині, чудотворні ікони, старовинні фрески, нічна темрява храму поступово перемінюється на світло…

А самі ви пробували писати ікони?

Так, після поїздки до Єрусалима почав писати ікони. Навчався навіть в іконописній школі, що діє при Києво-Печерській Лаврі. Зараз працюю над календарем, на кожен місяць року вибираю і пишу якусь ікону.

Ви відвідали всі монастирі Святої Гори. Чи реагували якось на вашу роботу насельники?

На Афоні все дуже розмірено. Монахи відносилися до моєї роботи  стримано і делікатно, щоб не завадити чи не перешкодити мені. Звичайно була і цікавість, але з повагою. І я в свою чергу не домагався одкровень від старців.

Дуже надихає сама атмосфера умиротвореності, їхньої праці, безперервної молитви… Як уже казав вище,  на Афоні нема нічого випадково. От буває, приїдеш, чогось не знаєш, не знаєш куди звернутися, а тобі попадається той, хто знає, розуміє мову і допомагає.   Було так: не знав як пройти до одного з монастирів, іду – бачу монах. Звертаюсь до нього, а він розуміє російську мову, хоча сам грек. Він вказав дорогу до монастиря та джерела зі цілющою водою, я почав робити замальовку, оглянувся, а його вже і нема.

/ ivano-frankivsk.church.ua

Під час цих поїздок на Афон вам вдалося побувати у тих місцях, де паломники не мають змоги побувати, побачити внутрішній уклад життя з середини. На вашу думку, у чому найбільша цінність Афону як у духовному, так і в культурному сенсі?

Одним словом сказати важко. Та напевно найбільша цінність – це спасіння душі. Це потреба. Потреба покаяння, потреба змін у своєму житті, потреба щось переоцінити і переглянути. Адже ніхто не потрапляє туди випадково.

Афон особливе місце. Тут жодних розваг – тільки молитва і спокій. І хто потрапляє туди – обов’язково міняється, Афон спонукає до переоцінки цінностей, до зміни внутрішнього стану.  Головне, що там може відчути і усвідомити людина – це те, що вона безсила самостійно боротися з гріхом і тільки може робити це з Божою допомогою. Саме з таким усвідомленням  появляється воля від гріха.  Афон це, напевно, синонім очищення.

Паломництво до святих місць завжди має елемент особистого чуда, великого і явного або дуже особистого і непомітного. Чи було місце для чогось чудесного у ваших поїздках?

На кожному кроці, у кожному монастирі. Але найбільше запам’яталося мені от що.  Не розрахував з фарбами і в мене закінчувались білила, а ще було  по переду три монастирі… А, знаєте, біла фарба  для художника – основа. А де на Афоні купиш фарби? Ніде. Приїжджаю в черговий монастир, підходить до мене монах із братії і каже: «У нас тут раніше працювали художники і дещо залишили, можливо, вам знадобиться» і дає  мені  торбинку. Я відкриваю – а там фарби, залишки  жовтої, червоної, коричневої… А на низу – майже цілий тюбик з білою фарбою. Так мені вдалося спокійно закінчити роботу.

Ще був і такий випадок. Я саме перебував у Свято-Пантелеімонівському монастирі, коли там перебував Блаженніший Митрополит Онуфрій по дорозі з Єрусалиму. Відразу і не впізнав його  –  такий простий, у звичайному монашому одязі… Коли дізнався, що це він – взяв благословення. Це дуже підтримало мене духовно.

Що ви  хотіли донести людям через ці роботи? Чи вкладали в них якусь центральну ідею?

Так. Коли пишеш, то обов’язково у картині є якась маленька, можливо не дуже помітна деталь, яка, однак, є смисловим центром. Художники говорять між собою «головне не натура – а художник», але тут саме той випадок, коли головне натура, атмосфера вічності і святості. Саме це хотілося відчути, приблизити і правдиво передати. Коли ми відкривали виставку в Києві, на ній був присутнім архімандрит Іриней (Верікакіс), який також наголосив, що про Афон є багато відео, фото, але вони не передають те, що може побачити художник, адже тут все просіюється через душу.  Роботи передають перше враження і це напевно найбільш важливо.

На вашу думку чи є зв’язок між мистецтвом  і вірою?

Звичайно! Без віри нема нічого. Талант дається людині зверху. І у своїй роботі художник, митець має віддати якусь частину Творцю. Завжди залишається те, що перевірене часом; те, де є присутність Правди. І, повірте, душа не прагне комерції.

За матеріалами сайту "Православне Прикарпаття". 

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter