Ушанування жертв трагедій народів – шлях до самоусвідомлення

Нова ера поставила перед євреями нові виклики. Представники іудаїзму мали пройти через модернізацію релігії та культури, через горнило Голокосту – до відродження Ізраїлю та єврейських громад. В Україні зародився ліберальний іудаїзм, що прагне омити історичну пам’ять від негативних стереотипів та запровадити рівноправність із представниками інших віросповідань.

Питання самоусвідомлення та боротьби за державність були завжди актуальними – і для українців, і для євреїв. Здобуття Україною суверенітету надало можливості для відродження єврейства та пошуку шляхів самовизначення народу, асимільованого за  радянських часів.

У кожного народу - свій шлях розвитку. Приміром, закон ультраортодоксального іудаїзму вимагає відокремлення від інших народів. Тим часом, лідери України визначили аспект вшанування жертв Голодомору як один з чинників впливу на самовизначення українців, багато в чому слідуючи тим шляхом, який пройшов єврейський народ, ушановуючи жертв трагедії Голокосту.

Найбільш важливим у цьому питанні є очищення від стереотипів та  перебільшень. Зокрема, при звинуваченні частиною євреїв українців у співпраці з нацистською Німеччиною та знищенні євреїв під час Голокосту, а частиною українців, - при звинуваченні євреїв у злодіяннях сталінської репресивної машини, що, власне, і призвело до трагедії Голодомору.

Після відвертого обговорення усього спектру проблем і позитивних аспектів українсько-єврейських відносин на міжнародному форумі в Києві у жовтні 2008 року, в підсумковому документі учасники зібрання, «визнаючи сьогодні наявність різних сторінок і проблем в історії наших народів», закликали до розвитку міжкультурного і міжконфесійного діалогу. Також наголошувалося на очищенні історичної пам`яті від негативних стереотипів. В українців, як і представників інших національних груп, що проживають в Україні, пріоритетним вважається розвиток загальнонаціональних цінностей. Все це має на меті сформувати українську політичну націю.

Тим часом, Ізраїль досі на офіційному рівні не визнав Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом проти українського народу. В офіційній заяві, представленій в інтерв’ю Deutsche Welle,  міністр закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні в грудні 2008 р., заначила: «Ізраїль не може прийняти порівняння Голодомору з Голокостом».

Історія єврейського народу є яскравим прикладом ролі релігійного фактора у формуванні етнорелігійної самоідентичності, а також збереженні національної держави. Певний «брак етнічності» компенсується релігійним компонентом, а єврейський релігійний Закон або Галаха з івриту, повністю регламентуючи життя і поведінку іудеїв, дозволили протягом сторіч гнучко комбінувати етнічність та релігійність євреїв.

Значну роль у розвитку єврейської громади відігравала і відіграє іудейська релігійна ідентичність, і це можна бачити в Україні, де єврейська громада, після величезної імміграції до Ізраїлю та деяких інших країн,  продовжує активно діяти та розвиватися.

Геополітичні зміни та закони про віротерпимість порушили стіни гетто й призвели до суттєвих процесів емансипації євреїв. Після Французької революції євреї Європи звільнилися від багатьох форм обмежень та гноблення. Нерівність в правах з оточуючим населенням країни перебування, соціальні моменти нерівності спонукали до постійних пошуків самих себе, пошуку відповіді на питання про причини переслідування євреїв. Шукаючи відповіді, єврейські релігійні лідери формували у свідомості єврейської громади впевненість у своїй обраності,  що мала б проявлятися відокремленням від ідентичних чинників оточуючого населення.

Водночас і в Україні зародився новий спектр іудаїзму – ліберальний та реформістський. Реформістський рух став спробою запровадити рівноправність із представниками інших віросповідань і титульної нації. Одним з його гасел був рівний доступ до світської освіти.

Нині в Україні  розвивається  реформістський іудаїзм поряд з іншими течіями іудаїзму. На відміну  від ортодоксального іудаїзму, в якому основний акцент робиться на вірі, реформістський іудаїзм зосереджує увагу на особистості.

Чимало євреїв Східної Європи сприйняли громадянські права і свободи, які вони одержали в багатьох європейських країнах, їхні успіхи в комерції, наукових і державних сферах, як наближення месіанського позбавлення. На теренах Російської імперії сила рабинистичних традицій перетворила рух єврейського Просвітництва у знаряддя єврейського національного піднесення.

Важливий вплив на подальший розвиток єврейської громади мали ідеї єврейського національного розвитку та політичного сіонізму. Саме він змінив думку про єврейство як суто релігійною групу, а не націю.

Нові умови життя в Європі, віротерпимість та надання рівних цивільних прав почали суттєво впливати на життя євреїв, у тому числі і в Україні. Виступаючи інтегральним чинником, що підтримує стабільність етнічної системи, іудаїзм став також дзеркалом змін у соціальній сфері, що, у свою чергу, спонукало до змін і  в самому іудаїзмі.  Було покладено «початок кінця» виокремленню єврейської громади. У XX ст. іудаїзм вже не був всеохоплюючим. Рабинизм втратив своє майже незаперечне панування над громадою.

У цей час постали досить складні питання визначення, самоідентифікації єврея, які ще більше загострилися на зламі XІ-XX ст. Ці питання до кінця не вирішені й нині.

Трагедія Голокосту та утворення сучасної Держави Ізраїль суттєво вплинули на фактори доцентрового руху з фокусом в Ізраїлі. За представників єврейської громади  між різними напрямками іудаїзму та національним рухом виникло своєрідне змагання.     

Відомий лідер єврейської громади у Росії М. Члєнов вважає, що «у XXІ ст. єврейство вступає більш розрізненим, ніж це було сто років тому. Сьогодні євреї не мають ідеї, котра примусила б об’єднатися представників протилежні частини громади».

Причинами актуалізації самоідентифікації євреїв була соціальна несправедливість (хасидизм), бажання долучатися до європейської та світової цивілізації (реформізм), а сьогодні пошук ідентичності пов’язаний із роз’єднаністю та розпорошеністю євреїв, відсутністю основного стрижня, здатного об’єднати євреїв України.

Фактори та аспекти, що на сьогодні сприймаються як єврейські національні риси та якості, було закладено іудаїзмом.

За даними спостережень та досліджень, більшість євреїв України, в якій є все необхідне для створення общинної структури новітнього типу, сприймають сьогодні іудаїзм як елемент своєї національно-культурної самоідентифікації, водночас не беручи активної участі в організованому житті єврейської громади.

Ліквідація у паспортах та інших документах графи «національність» ставить національно-релігійну самосвідомість у ряд визначальних факторів етнічної самоідентифікації українського єврейства. При цьому, в українському суспільстві в цілому, також під впливом наслідків глибокої економічної кризи, відбувається поглиблення релігійної свідомості. Разом з тим, синагоги стають центром єврейського життя, здебільшого, лише на єврейські свята.

І лише 10-15 відсотків євреїв України дотримуються релігійних звичаїв, за умов, коли в Україні немає єдиного єврейського центру, а працює кілька парасолькових іудейських структур з власною специфікою.

За даними деяких ізраїльських та єврейських організацій, приблизно, 75-80% євреїв України не пов’язані з єврейськими організаціями.

Однією з причин такого стану є переважна залежність єврейських організацій від закордонних спонсорів. Більшість рабинів в Україні - іноземці. Тому їхні завдання та  пріоритети не завжди можуть збігатися з ментальними прагненнями та цілями євреїв України. 

До XX ст. для євреїв надзвичайно актуальними були проблеми виборювання віротерпимост, і рівноправ’я, протистояння християнському антиіудаїзму. У XX ст. – трагедія Голокосту, радянський державний антисемітизм з асиміляцією та заміною на національно-атеїстичну ідентифікацію, а у XI ст. актуальними залишаються пошуки шляхів подальшого розвитку новітньої єврейської громади України та її самоідентифікації.

Проблема ідентифікації євреїв актуалізована сьогодні демографічною кризою, значними міграціями, продовженням зростання міжетнічних шлюбів, залишками радянської ментальності, нівеляцією етнічного, індивідуалізацією життя і втратою групових маркерів ідентичності. В умах глобалізації й економічної кризи євреї демонструють достатню релігійну байдужість.

За даними Єврейської агенції «Сохнут» зросла кількість заявок від українських євреїв на постійне місце проживання в Ізраїлі.

Це впливатиме й на подальший розвиток єврейської громади в Україні. На сьогодні до її складу входить більшість людей похилого віку, які досі продовжують послуговуватися російською мовою. Більшість з цих людей майже не дотримується єврейських традицій, а вважають себе етнічними євреями за походженням.

Через посилення з 2008 р. просування російських інтересів, в тому числі, через «російськомовних євреїв» та відкриття різноманітних грантів і програм для «російськомовних євреїв» України, процеси формування єдиної української політичної нації можуть зазнати впливу російського/єврейського чинника.

Кількість єврейського населення України коливається у межах 104-250 тисяч (галахічні, негалахічні євреї, євреї за законом про повернення до Ізраїлю та інш.). При цьому єврейське населення в основному мешкає сьогодні у великих містах, де й відбуватиметься певний розвиток єврейських громад

Відчутне скорочення фінансування програм єврейських громад та програм організацій з-за кордону, призведе до підвищення еміграції та, відповідно, до зміни чисельності єврейських громад України. А це, у свою чергу, також вплине на корекцію самоідентичності.

Міжнародні організації скорочують підтримку освітніх програм на теренах колишнього СРСР. Про це говорить генсек Євро-азійського єврейського конгресу Михайло Члєнов: «Багато моїх колег і не тільки, вважають, що 2009 рік буде найскладнішим для єврейських громад колишнього радянського союзу. Освіта – перша сфера роботи, яка вже постраждала, наступною може стати благочинність».

Разом з тим, частина єврейських бізнесменів українського похоження та міжнародна організація з розвитку українсько-єврейського діалогу цілеспрямовано надають кошти на підтримку єврейських гуманітарних програм в Україні.

Підкреслюючи унікальність формування політичного сіонізму та сучасного Ізраїлю, варто зазначити, що значну роль в цих процесах відіграли східноєвропейські євреї, яких деякі дослідники визначають як «народ ідиш» або «ідишистську цивілізацію», в контексті якої розвився сіонізм. Він був поширений серед євреїв Східної Європи.

Існує багато форм єврейського самоусвідомлення. Швидка модернізація життя, зокрема єврейської громади, зіштовхнулася із проблемою значного послаблення релігійної традиції в сучасному секуляризованому суспільстві. Значні міграції та зміни, що відбуваються в українському суспільстві останніми роками, не могли не призвести й до певних змін в моделі самоідентифікації євреїв. Спостерігається поширення певних протиріч у національно-культурних процесах в єврейському середовищі України. За таких умов, релігія відіграватиме більш значну роль, як частка культурної спадщини єврейського народу.

Частиною культури народу є мова, яка є надзвичайно важливим покажчиком самоідентифікації. Більшість зросійщеного єврейського населення України сьогодні послуговується російською та українською мовами, і зовсім незначна частина у синагозі та родині – ідиш. Сучасний іврит вивчається, в основному, дуже поверхово. І основна мета оволодіння івритом – імміграція на Землю обітовану. Давній іврит залишається мовою іудейської культової практики, хоч чимало служб в синагогах України ведеться двома мовами або із коментарями в перекладі російською або українською мовами. Особливо ця практика поширена в громадах реформістського іудіїзму в Україні, оскільки реформісти прагнуть до більшого прийняття та осмислення молитов та релігійних текстів.

Впродовж короткого періоду мовна поведінка народу не може змінитися значною мірою, тим паче, що єврейські мови сьогодні вивчає незначна кількість молодих людей. 

Сучасний світ надав євреям рівноправ’я та відкрив можливості для інтелектуального та індивідуального розвитку. Він же сприяє розвиткові нових форм єврейського самовираження та колективної організації.

Разом з тим, нова ера поставила перед євреями і нові виклики, шлях, що євреї мали пройти: через певну модернізацію релігії, культури та ідентифікації та постійну боротьбу з антисемітизмом; через горнило Голокосту – до відродження Ізраїлю та єврейських громад на теренах колишнього Радянського Союзу.

Зазначені аспекти зумовлюють й складність пошуку шляхів колективної організації, відповіді на запитання, за якими стоїть програма робіт.

В діаспорі історично сформовано різноманітність, поліфонічність єврейської культури, важливою складовою якої є мовна культура та поведінка, що і визначає складний характер єврейської ідентичності в Україні.

Частина членів єврейської громади вважають себе релігійною, проте більшість з них на сучасному перехідному етапі не мають традиційної віри. Серед релігійних українських євреїв є представники ультра-ортодоксального, ортодоксального, консервативного, прогресивного або реформістського іудаїзму, а також сіоністи та інші.

При цьому більшість євреїв України визначають себе за традиційними галахічними ознаками – по лінії матері-єврейки або наверненню до іудаїзму у відповідності до жорстких релігійних вимог. Баланс між різними типами єврейської ідентичності постійно коливається.

Формування єврейської громади України в класичному варіанті передбачає більшу інтеграцію євреїв в різні напрямки іудаїзму. Одним з конфліктів на релігійному ґрунті є зіткнення ідентичностей, зустріч асимільованих і не асимільованих впродовж тривалого часу релігійно-культурних груп та елементів.

Отже, в основі єврейської ідентичності лежить досить гнучка етнорелігійна ідентичність, заснована на Торі, Галасі, та сучасний, не надто суворих єврейських традиціях - коли більшість євреїв України не є релігійними в традиційному класичному розумінні цього терміну.

В той час, коли не зменшується суттєво чисельність секулярного або нерелігійного українського єврейства, а кількість змішаних шлюбів продовжує зростати, відбувається пошук альтернативних джерел групової ідентичності та єврейської солідарності. Вона, здебільшого, і будується на єврейській культурі та історії єврейства, як доповнення або компенсація до таких традиційних джерел, як класична іудейська традиція та віра.

У процесах самоідентифікації української і єврейської націй важливу роль відіграє пам`ять про трагедії, відповідно, Глодомору, і Голокосту. Разом з тим, слід звернути увагу на той факт, що дані соціологічного опитування, проведеного співробітниками Бар-Іланського університету (Ізраїль) наприкінці 2008 року, показали: більшість молоді єврейської діаспори вважають, що трагедія Голокосту впливає на їхній світогляд, але не відіграє ролі у їхній самоідентифікації. Переважна частина опитаних юнаків та дівчат не вважають, що трагедія Голокосту та зростання антисемітизму відіграють сьогодні значну роль в формуванні їхньої єврейської ідентичності.

Всім народам України сьогодні слід разом розбудовувати державу у злагоді, залишаючи застарілі стереотипи у минулому. Тим паче, що ворожнеча між народами, що видно з архівних документів, часто навмисно загострювалася радянськими спецслужбами.

Тому важливими факторами очищення історичної пам’яті від негативних стереотипів є розвиток на сучасному етапі міжкультурного та міжконфесійного діалогу, надання пріоритетів в розвитку загальнонаціональних цінностей, як української нації, так і всіх національних груп, котрі проживають в Україні, з метою формування української політичної нації.

Володимир МАТВЕЄВ, кандидат філологічних наук, радник голови Держкомнацрелігій, кореспондент Єврейської телеграфної агенції.

Фото автора.

УНІАН в Google News