Прес-секретар Предстоятеля УПЦ закликав віруючих у дні епідемії грипу довіряти Богові

Посилити молитву, довіряти Богові та не нехтувати елементарними застережними засобами радить віруючим протоієрей Георгій Коваленко, прес-секретар Предстоятеля Української Православної Церкви, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.

Отче, що Українська Православна Церква пропонує в ситуації з поширенням грипу, яка склалася на сьогодні в суспільстві?

По-перше, Церква закликає посилити молитви. І Блаженніший Митрополит Володимир благословив в усіх храмах Української Православної Церкви здійснювати спеціальний молитовний спів, який так і називається: «Молебное пение во время губительного поветрия и смертоносной заразы». «Губительное поветрие» - це і є, фактично, хвороба, що передається повітряно-крапельним шляхом, по вітру. Це спеціальний чин, він не є новим для Церкви і зазвичай звершується в таких випадках. Тому Церква буде молитися.

По-друге, ми можемо звертатися в своїх молитвах до святих - відомих цілителів: святого великомученика Пантелеімона, преподобного Агапіта Печерського, святителя Луки (Войно-Ясенецького).

Так сталося, і я гадаю, це невипадково, що тиждень тому відбулася канонізація нового святого, якого можна вважати заступником під час таких епідемій і хвороб. Це святитель Філарет (Гумілевський), відомий не лише як видатний просвітник, учений, богослов, видавець, але й кончина його якраз була пов`язана з хворобою - епідемією холери в Чернігівській єпархії. Коли архієпископ Філарет побачив, що люди почали занепадати духом, що в народі через хворобу виникла паніка, він почав їздити єпархією, відвідувати храми, монастирі, всіляко підтримувати паству. Під час поїздки його також спіткала хвороба, і в Конотопі він помер. Труну з його тілом віряни поставили в соборі, чотири дні перебувала вона там, і незважаючи на літо, жодних ознак тління на тілі не з`явилося. Але що є цікавим: за свідченнями очевидців, які жили в той час, зі смертю єпископа епідемія холери припинилася. Тобто, святитель своєю молитвою, своїм жертовним архіпастирським служінням, як пастир добрий, поклав душу свою за вівці і таким чином фактично припинив розповсюдження цієї хвороби. Тож його теж можна вважати тим святим, до якого можна і слід звертатися в ці дні.

Віруючі добре знають, але навіть і вчені підтверджують факти, що молитва позитивно впливає на стан людини під час хвороби; свята вода є надзвичайно корисною у процесі лікування; дзвін благовістів також сприяє одужанню хворих; навіть ладан і кадильний дим деякі вчені вважають антисептиком. Тож Церква завдяки своєму багатовіковому досвіду накопичила все необхідне, щоб запобігти таким захворюванням.

І головне - це віра. Бо «за вірою вашою вам буде» (Мф. 8, 13). Якщо віритимемо та звертатимемося до Бога по допомогу, то можемо й сподіватися на неї.

Сьогодні звідусіль - у громадському транспорті, на вулицях - точаться розмови про те, що все, що відбувається, є передвиборчими технологіями тих чи інших політичних сил. Цю думку підігрівають і заяви деяких публічних діячів, які натякають, що не все «чисто» в цій епідемії. Отже, виходить, що одні люди, переймаючись ситуацією, вдаються до запобіжних заходів, а інші, з огляду на політичну складову, ігнорують застереження, не використовують масок, вважаючи, що це тільки замовні передвиборчі ігри. На що зважати та орієнтуватися в цій ситуації?

Церква ніколи не відкидала необхідності лікарів і попереджувальних та лікувальних заходів у боротьбі з хворобою. Більш того, у Святому Письмі сказано: «Поважай лікаря честю по потребі в ньому, бо... від Вишнього лікування». Щоправда, так само є й слова: «Горе грішнику впасти у руки лікаря». Але Церква говорить, і народна мудрість свідчить: «Береженого Бог береже». Тобто, треба використовувати всі засоби, які пропонують лікарі для боротьби з захворюванням та запобігання йому.

Справді, з одного боку не треба політизувати ситуацію. А з іншого - треба вірити, що все відбувається з волі Божої і буде так, як вирішить Господь. Тому нам треба сподіватися на себе, але вірити Богу і в те, що все відбувається з Його святої волі.

І все ж таки це хвороба, яка передається повітряно-крапельним шляхом. Ясна річ, священики піж час богослужіння в храмах не одягатимуть марлевих пов`язок. Та чи може тут виникнути прецедент, коли Церква не благословлятиме носити марлеві пов`язки в храмах чи навпаки, не дозволятиме прикладатися до святинь? Дехто буде боятися приступати до Причастя...

Нав`язувати якусь особливу модель поведінки ніхто не може. Кожна людина вільна у своєму виборі. Але якщо в сім`ї вдома маленька дитина, немовля або людина відчуває певні ознаки хвороби й виходить на вулицю, то в такі ситуації не треба домішувати політику. Треба просто бути обережним. І це нормальна поведінка для християнина. Християнин - це не та людина, яка ні на що не звертає уваги, вважаючи, що за неї все вирішить Господь. Християнин - це людина, відповідальна за себе, оточуючих, робить усе від неї залежне і при цьому сподівається на Бога.

Якби ж у Церкві була небезпека, то священики були б першими, хто хворів би й помирав. Бо вони після всіх допивають причасну чашу, більш за всіх цілують ікони, постійно знаходяться в контакті з людьми, яких сповідають, люди підходять до священиків цілувати хрест тощо.

Причащатися в ці дні чи ні, прикладатися до ікон чи не прикладатися - ці питання людина має вирішити для себе сама. Церква не буде ані примушувати, ані засуджувати нікого. Якщо людина боїться заразитися, то Церква не силуватиме її попри все брати участь у церковних богослужіннях і таїнствах. Водночас і забороняти бажаючим вести літургійне спілкування теж не буде, бо це неможливо.

Чи можливе таке явище, як зменшення кількості причасників у ці дні?

Така ситуація є цілком імовірною, але Церква не може це регулювати. Якщо причасників поменшає, це буде лише свідченням побоювання людей. Та, наприклад, у нашому храмі ми причащаємо людей так, як і зазвичай. Спочатку немовлят, потім дорослих.

Отже, те, що зараз відбувається в нашій країні, свідчить про одне: Господь відвідує нас хворобою, це Божі відвідини. І під час епідемій, стихійних лих люді, як правило, більше звертаються до Бога. Можливо, для нас нинішня ситуація є приводом перейти від зовнішньої релігійності до внутрішньої, свідомої; від просто наявності ікони в квартирі до молитви перед образом; від носіння хрестика на собі до втілення християнського ідеалу в життя. Тобто, для того, щоб зцілилися наші тіла, треба зцілювати душі. І, можливо, це привід для того, щоб наше суспільство стало добрішим, більш моральним та більш християнським.

Юлія Комінко та Вікторія Кочубей, 

«Православіє в Україні»